Життя без прикрас— Додайте камер і людей. Поліцію негайно повідомте.
— Зробимо, Павле Олеговичу.
До ранку він просидів у кріслі в Костиній кімнаті, не зводячи очей із дверей. Хлопчик заснув лише близько п’ятої ранку, знесилений пережитим. Сам Павло так і не склепив очей.
Уранці приїхав слідчий і розвернув до нього планшет.
— Порушник потрапив на камери, Павле. Погляньте, впізнаєте?
Биков мав старший і худіший вигляд, ніж на фотографіях; неголена борода, запалі очі. Але сумнівів не було.
— Владислав. Це він.
— Ордер на арешт уже видано. Його шукають усі підрозділи. Далеко втекти не має.
Після трьох років, прожитих із переконанням у загибелі сина, Павло поліції не довіряв. Він звернувся до одного з найкращих приватних детективів у країні, заплатив названу суму без торгу.
— Знайдіть Бикова раніше за поліцію. Щойно дізнаєтеся, де він, повідомте мені.
Детективові знадобилося три дні.
— Мотель на трасі, за дві години їзди від міста. Номер 12, живе сам.
Павло взяв ключі від автомобіля. Один з охоронців зупинив його.
— Павле Олеговичу, візьміть мене із собою.
— Ні. Це моя особиста справа.
— Ви ризикуєте.
— Знаю.
Через дві години він побачив низьку будівлю з облупленими стінами. Порожня стоянка, жодного працівника на видноті — підхоже місце для людини, яка не хотіла, щоб її знайшли. Павло залишив машину віддалік, дійшов до номера 12, глибоко вдихнув і постукав.
Після короткої тиші почулися кроки. Двері притримував ланцюжок; зі щілини дивилося почервоніле, сповнене ненависті око.
— Ти хто?
— Я Павло Мельник. Твоя дружина вивезла мого сина.
Двері зачинилися, за ними зняли ланцюжок і відчинили вже навстіж. Биков виявився нижчим і худішим за Павла, але в ньому відчувалася небезпечна, непередбачувана готовність кинутися вперед, як у загнаного звіра.
— Заходь.
У тісному номері погано пахло. Під ногами валявся одяг, на столі стояли порожні пляшки.
— Убити мене приїхав? — запитав Владислав.
— Дізнатися, чому ти на мене полюєш.
Биков гірко розсміявся.
— Мені не ти потрібен. Мені потрібно те, що вона в мене відібрала.
— Костя тобі не належить.
— А міг би. — Владислав опустився на ліжко; очі були скляними. — Вона позбавила мене сина, життя, гідності. Поки сидів, усе думав про неї. Продумував, що зроблю після звільнення.
— Аварія — твоїх рук справа. Ти вбив Оксану.
На обличчі Бикова з’явилася болісна усмішка.
— Випадковістю там і не пахло. Вона отримала по заслузі. Зруйнувала мою сім’ю, от і я зруйнував її.
Лють вибухнула в Павлові.
— Тепер за мою взявся? За Костю?
— У неї, крім твого хлопчиська, нічого не було. Поки він живе, вона ніби теж жива. Поки дихає, виходить, що перемогла вона. — Владислав підвівся, стиснувши кулаки. — Я хотів із ним покінчити. Відібрати в тебе найдорожче, як вона відібрала в мене. Хай би ти дізнався, як мені було.
Павло ступив до нього.
— До сина ти не наблизишся.
— Хто ти такий, щоб мене зупинити? Розпещений багатій. Звідки тобі знати про справжні муки?
— Три роки я вважав свою дитину мертвою. Три роки пекла. Про мої муки ти нічого не знаєш.
Вони стояли обличчям до обличчя; напруга між ними здавалася відчутною на дотик. Биков рвонувся першим. Рухався швидко, але Павло чекав нападу. Три роки стримуваних болю й розпачу, накопиченої люті вирвалися разом: він відбив удар і влучив Владиславові в обличчя.
Той відсахнувся, знову кинувся вперед. Зчепившись, вони налітали на меблі, перекинули стіл. Владислав зумів звалити Павла, навалився зверху й потягнувся до його горла.
— Спочатку тебе прикінчу, — прогарчав він, — потім пацана. І все закінчиться.
Він стиснув Павлові горло. Повітря бракувало, в очах темніло, але здатися зараз, після всього, Павло не міг. Нишпорячи рукою по підлозі, він натрапив на важку порожню пляшку, ухопив її за шийку й ударив Бикова. Той скрикнув, розтиснув руки й повалився набік, тримаючись за голову.
Павло підвівся, тремтячи й насилу переводячи подих. Владислав спробував підвестися слідом за ним, але ноги не втримали — він опустився на коліна.
— На цьому не скінчиться, — кволо промовив він. — Ніколи.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Була щасливою.