Після зникнення сина батько три роки не знаходив слідів

— Для тебе все скінчилося. Ти програв.

Надворі вже було чути сирени. Детектив передав поліції координати мотелю одразу після від’їзду Павла. Той вийшов, сів просто на землю на парковці й став чекати. Коли машини зупинилися, показав на двері.

— Номер 12. Він зізнався у вбивстві Оксани Скиби й сказав, що збирався вбити мого сина.

Поліцейські ввійшли й невдовзі вивели Бикова в кайданках. Він виривався, кричав. Тепер його опір нічого не змінював.

За кілька хвилин з’явився слідчий.

— Павле, ви при своєму розумі? Вас могли вбити!

— Не вбили. Зате тепер ця сволота відповість за все.

— Відповість. Цього разу нескоро вийде.

Павло встав. Боліло все тіло, але такої легкості він не відчував багато років. Чудовисько опинилося за ґратами, Кості більше не загрожувала ця небезпека. Тепер можна було подумати про те, як жити далі. Він сів за кермо й поїхав додому.

Костя чекав біля дверей. Побачивши, як батько виходить із машини в роздертому одязі, із саднами, хлопчик побіг йому назустріч і обхопив обома руками.

— Тату, що з тобою? Ти в крові!

— Нічого страшного, синку. Подряпини, зі мною все гаразд.

— Ти його спіймав? Того поганого чоловіка?

— Так. Він більше нікому не зашкодить.

Костя притулився обличчям до його грудей, намочивши сорочку сльозами.

— Мені було так страшно!

— Ти мене ніколи не втратиш. Обіцяю тобі.

Вони обіймалися посеред саду під пообіднім сонцем. Охоронці здалеку дивилися з полегшенням. Трирічний кошмар закінчився, хоча надто багато після нього лишилося ран і болісних спогадів, щоб назвати цей кінець щасливим без застережень. У них з’явилася можливість почати заново — більше, ніж Павло сподівався здобути того ранку, коли на ринку почув мелодію годинника, що повернула йому сина.

Три роки — тисяча дев’яносто п’ять днів темряви. Вранці йому траплялося прокидатися з відчуттям, що кошмар минув, а потім згадувати, що це його життя. Порожня кімната сина розривала його зсередини. День за днем Павло ніс цей тягар сам, але пошуків не полишав: навіть коли решта вважала Костю загиблим, навіть коли сподіватися здавалося божевіллям.