Після загибелі сина я виховувала трьох онуків, але в його порожньому будинку зустріла підлітка

Я показала спальні, місця для уроків, дитячі речі. Ольга Миколаївна перевірила холодильник і запаси продуктів. Я розповіла про пенсію та замовлення на шиття, пояснила, на що передусім витрачаю гроші та як їх розподіляю.

У тісній дитячій у кожного було ліжко. Над Лідиним висів легкий протимоскітний запин, стіни прикрашали малюнки. Ліки стояли високо, на полиці, недоступній для наймолодшої. Я дістала шкільні записи Анни — оцінки потроху поліпшувалися, — а потім папери про щеплення та відвідування лікарів. За цим стежила суворо. Ще за Максима звикла складати все в одну теку, щоб не доводилося шукати потрібний аркуш по всьому дому.

Ольга Миколаївна розпитувала, записувала, уточнювала. З її обличчя неможливо було зрозуміти, задоволена вона побаченим чи ні. Потім попросила залишити її з кожною дитиною окремо на кухні.

Я чекала в кімнаті й стримувалася, щоб не підслуховувати, хоча дізнатися, про що вони говорять, хотілося нестерпно. Першим вийшов Павло. Поки фахівчиня не дивилася, показав мені великий палець. Від полегшення я мало не розсміялася — і відразу знову почала тривожитися.

Ліда вискочила задоволена.

— Я їй про косички розповіла! Як ти заплітаєш, щоб було, як у принцеси.

— Добре, йди пограйся, — сказала я, поправляючи їй комірець.

Кирило, коли його покликали, завагався. Стиснув руки, розтиснув, потер долонями штани й лише тоді підвівся. Він знав: саме його Світлана називала загрозою для молодших.

Хвилин через двадцять він повернувся з почервонілими очима, але йшов, не опускаючи голови. Подивився на мене, коротко кивнув і вмостився біля Анни.

Останньою запросили мене. Ольга Миколаївна розпитувала про здоров’я, тиск, доходи. Як минають наші ранки, хто допомагає, хто забирає Ліду, з ким залишаються діти, коли мені потрібно поїхати. Запитала й про те, як ми переживаємо втрату Максима та Зінаїди.

Я не намагалася здаватися жінкою, якій усе дається легко. Розповіла чесно: втомлююся, часом надвечір ноги гудуть, хочеться сісти й більше не рухатися. Водночас їжа приготована, одяг випраний, уроки перевірені. Коли потрібна допомога, виручає Тамара; ми давно звикли підтримувати одна одну.

Ольга Миколаївна закрила теку.

— Висновок передамо на розгляд. Засідання відбудеться в призначений день.

Я подякувала їй, провела й ще кілька хвилин залишалася в передпокої. Ніяк не могла вирішити, добре минув візит чи погано. Знову подзвонили.

Повернулася Ольга Миколаївна. У руці вона тримала маленький конверт із паперу в квіточки.

— Раїсо, онука дала мені листа. Попросила відкрити після того, як піду, щоб нікого не бентежити. Я прочитала в машині й вирішила зайти ще раз.

У мене похололи долоні.

— Анна написала?

— Так. Я долучу лист до матеріалів, але вважаю, що й вам слід його почути.

Я кивнула. Ольга Миколаївна розгорнула аркуш і почала читати:

«Тата й маму я втратила в один день. Я розумію, що їх ніхто не поверне, але все інше нам повернула бабуся. Вдома знову пахне їжею. Хтось запитує, чи почистили ми зуби, і залишає світло в коридорі, бо Ліда боїться темряви.

Кирило — мій брат. Я добре рахую, з математики в мене гарні оцінки. У нашій родині було шестеро людей, потім залишилося четверо, потім з’явився Кирило, і стало п’ятеро. Якщо нас заберуть у бабусі й розділять, від нашої родини нічого не залишиться. Будь ласка, не робіть так, щоб нас стало нуль».

Я дивилася на аркуш, не в змозі нічого сказати. Ольга Миколаївна склала його по старих згинах і повернула в конверт.

— Долучу повністю, нічого не вилучаючи. До побачення, Раїсо.

Коли двері зачинилися, я обернулася до коридору. Там уже стояла Ганна. Я обійняла її, міцно пригорнула до себе й заплакала.

Вона по-дорослому гладила мене по спині.

— Бабусю, я ж написала, як у нас усе є. Нічого від себе не додала. Ти ж учиш нас казати правду.

Через три дні я сиділа в прохолодному коридорі, очікуючи засідання. Поруч були Степан Григорович і Зоя Романівна, яка приїхала із сусіднього села свідчити у справах компанії. Вона сказала, що такого дня не залишить мене саму. Уздовж стін чекали інші люди: шаруділи аркушами, неголосно розмовляли телефоном.