Життя без прикрасНа полиці стояла банка. «Маринин захід сонця» — вивів чоловік на кришці своїм почерком. По обідку застигла коралово-рожева фарба, точнісінько як на машині, яку Ірина зустріла в суботу.
Вона затрималася біля полиці. Будь-який відтінок міг дібрати, майстер-колорист. Іншій жінці присвятив цілий колір. Їй же кухонну батарею за десять років підфарбувати не спромігся. І пакувальник вийшов із ладу напрочуд вчасно — саме тоді, коли знадобився самому Романові.
Поки ні до чого не торкаючись, Ірина дістала телефон. Зняла верстак, оголошення, банку, окремо напис на кришці.
Промінь ліхтаря дістався далекого кутка. За зимовими покришками під брезентом горбилося щось велике. Ірина обійшла штабель, потягнула край накриття. Брезент упав, здійнявши пил; голова коротко, по-військовому чхнув у лікоть.
Бабусин сервант. Живий. Із подряпинами, з відбитим куточком карниза, з банками цвяхів і шурупів замість посуду. Різьблені дверцята залишалися на завісах; ліві так само заїдали. Ірина відчинила їх і спрямувала ліхтар на задню стінку. Там були її дитячі літери, криво видряпані цвяшком сорок років тому.
Вона сіла на покришку й заплакала. Тепер не треба було ховатися за шумом води, а потім — за підведеними очима.
Аркадій Михайлович відвернувся до генератора. Довго щось там перевіряв, хоча перевіряти було нічого. Потім повернувся зі складеною ганчірочкою.
— Полірувальне ганчір’я. Беріть, чиста: тільки фари нею протираю. У мене фари, між іншим, чистіші, ніж у декого совість.
— Вісім років, Аркадію Михайловичу… — Ірина промокнула очі, висякалася, поглядом перепрошуючи за зіпсовану ганчірку. — Вісім років слухала, як трактор його чавив. Такі подробиці розповідав. Вірила ж. Плакала через той трактор, а чоловік тут цвяхи в бабусин сервант розкладав. Цвяхи! Сотку — в одну банку, двадцятку — в іншу.
— Порядок любить, — похмуро зауважив голова. — От би зі внесками так.
Долоня Ірини ковзнула дверцятами й зупинилася. Звичка дивитися на мірні колби допомогла помітити дивину: нижня частина ззовні здавалася глибокою, усередині ж місця було мало. Вона взяла з верстака рулетку Романа — ту саму, з якою Юлія стояла в спальні. Виміряла зовні, потім зсередини, відняла.
— Бракує одинадцяти сантиметрів. Через соту грама в пробі я відділ на вуха ставлю, а тут — одинадцять сантиметрів!
Голова мовчки подав викрутку, ручкою вперед, як хірургові. Чотири шурупи тримали фальшиву задню стінку.
За нею виявилися гроші. Її кухонним пакувальником пачки запаяли у вакуумні пакети — пласкі, гладенькі, хоч зараз у морозилку. По сто тисяч у кожній із двадцяти семи пачок, окремо ще сорок тисяч. Загалом два мільйони сімсот сорок тисяч.
Радості не було. Ірина дивилася на знахідку, а в голові рахувалося інше: семестр Юлії, зуби, море, на яке не поїхали. Одна купюра в п’ять тисяч — і пропозиція обшукати, якщо не вірить.
— Ось вона, смородина, — сказала Ірина. — Я ягоди на зиму запаювала, а чоловік свою смородину приберігав. І все торочив: бабин сервант, користі нуль.
— Від нього, схоже, користі більше, ніж від іншого господаря. — Аркадій Михайлович навіщось зняв кепку. — Я тридцять років на греблі дивився, як вода накопичується. Тут теж водосховище, виходить.
Для Ірини все складалося: ця готівка, виторг за квартиру, за гараж — із цим Роман збирався піти в нове життя з Мариною.
Дзвінок із кишені змусив її здригнутися. На екрані було ім’я чоловіка.
— Ти куди зникла? На роботу зателефонував — сказали, відгул узяла. Посеред тижня? Ти ж без лабораторії своєї дихати не вмієш.
— Уже перервали мій відгул, Ромо. — Вона дивилася на гроші, розкладені на серванті. — На водозаборі аварія, терміново викликали брати проби. Без мене не справляються. У матері ж вода важливіша, ти знаєш.
— А гул звідки? Як у літаку.
— Насосна працює.
За її спиною Аркадій Михайлович прибрав вигляду людини на відповідальному чергуванні й додав обертів. «Насосна» завила; за звуком у слухавці здалося, що Роман відніс телефон подалі від вуха.
— Як ви там узагалі працюєте? Оглухнути можна.
— Звикли. Головне — вміти по губах читати.
— Завтра о сьомій будь удома. Поговорити треба серйозно. Чуєш, не затримуйся. І без аварій своїх.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.