Життя без прикрасІрина кивнула йому з усмішкою. Під столом тремтіли руки. Не через погрозу: її зачепила Юлія, яка пояснювала матері, куди та має право ходити у власній родині. При чоловікові до боксу більше не потрапити. Отже, треба без нього — і якнайшвидше, поки він не змінив замок.
У понеділок удень Роман був на роботі. Ірина доїхала до кооперативу, але далі шлагбаума її не пустили. Дорогу заступив високий підтягнутий чоловік; на грудях у нього була рація.
— Швець Аркадій Михайлович, голова. Вам до кого?
— До себе. У бокс чоловіка.
— Роман Степанович розпорядився нікого туди не пропускати. — Голова повідомив це тоном штормового попередження. — Я, громадяночко, тридцять років диспетчером на електростанції служив. Поки диспетчер не дозволив, затвор закритий.
— Я його дружина, гараж у нас спільний. — Ірина показала свідоцтво про шлюб.
— Член кооперативу за статутом — ваш чоловік. Вибачте. — Аркадій Михайлович повернув документ, уважно прочитавши його, і зітхнув.
— Гаразд. Залишу вам свій телефон. Про всяк випадок.
Він узяв папірець і подивився їй услід. Ні крику, ні сліз — коротка ділова розмова, як на оперативній нараді. Романа голова недолюблював: зі внесками той зволікав постійно, а позаочі називав його диспетчером.
Зателефонував Аркадій Михайлович сам, того ж вечора.
— Ірино Артемівно, ще не лягли? Сьогодні ваш чоловік покупцеві гараж показував. Зсередини на воротах у нього банер «Продаю», телефон його ж. Мені тепер довідку йому видавати про внески. Тільки я ж пам’ятаю: без дружини такий бокс не продаси.
— А дружина нічого про це не знає.
— Так я й припускав. — Він помовчав. — Є ще одна обставина. Щосереди, о дев’ятій вечора, рожева машина до нього приїжджає, кросовер. Жінка за кермом Ромусею його називає. Кажу не задля пліток, а щоб порядок був. Сам я відчинити гараж не маю права. Але відчините ви — я поруч постою, потім підпишуся під тим, що бачив. Завтра електрику планово вимикають, людей буде мало.
— Дякую.
— Та нема за що. Не до вподоби мені, коли чоловік жінку обманює.
Закінчивши розмову, Ірина згадала, як Максим ховав за шафу згорнутий рулон. Отже, ось що там було.
На вівторок вона взяла відгул. Перед воротами боксу перебрала все, що могло становити шестизначний код: дату весілля, дні народження дітей, потім Романа. Замок не відгукнувся жодного разу.
— А номер машини спробуйте, — запропонував голова. — У чоловіків улюблений варіант: чотири цифри з номера і дві — рік випуску.
Цього разу замок піддався з неголосним клацанням.
— У шлюбі двадцять шість років, Аркадію Михайловичу, — невесело засміялася Ірина. — А до серця його, виявляється, ключ — автомобільний номер.
— Аркадію, це ти вже чужі бокси відчиняєш? — Із сусіднього гаража визирнув сухенький дідок у ватнику. — Зараз Ромі наберу.
— На час вимкнення проводимо планову протипожежну перевірку, Олеже Ігоровичу, — без затинки відповів голова. — Заодно ваш вогнегасник оглянемо. Покажете?
Олег Ігорович Зуєв проводив тут більше часу, ніж удома. Тепер він зам’явся.
— Вогнегасником не обзавівся. Зате огірки є, в розсолі. Три банки.
— Огірками пожежі не загасиш.
— Розсолом можна. Солоний же. Сам перевіряв.
— На чому ж?
— На сковорідці, — зізнався Олег Ігорович.
Під час суперечки він поглядав на Ірину й раптом охнув:
— Стривай, то ти дружина Ромки? — Він почухав потилицю. — Років вісім тому ми з ним сюди шафу тягли. Горіхову, страшенно важку. Я після цього місяць спину лікував. Він пивом пригостив, тільки звелів мовчати: дружина, каже, не знає. Сюрприз.
В Ірини всередині повіяло холодом. Вона ще не могла прийняти, про яку шафу він розповідає.
— Видно, не такий сюрприз вийшов, — продовжив дідок, ніяково переступаючи з ноги на ногу. — Ти не тривожся, я промовчу. Або скажу, де знадобиться, як попросиш. Не люблю Ромку: носа дере.
Електрики не було. Аркадій Михайлович сходив по ліхтар, викотив невеликий генератор і смикнув пусковий шнур.
— Напругу дали! — сповістив він увесь ряд, ніби стояв на станції.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.