Життя без прикрасВін обернувся до неї.
— Василівно, розмовляти я не до тебе приїхав. Мені бідон потрібен.
Тиша.
— Який бідон?
— Молочний. На сорок літрів. У льосі, під картоплею. — Володимир усміхнувся. — Думала, не знайду? Сантехнік Вітя живий-здоровий, у гаражах випиває. Дав йому п’ять тисяч — усе виспівав. І про твої п’ятсот, і про варення. Три роки, каже, вважав тебе пришелепкуватою: прозорий мішок, пачки видно, а вона — варення! Далі я все докупи склав. Женя із сьомого пам’ятає, як ти того місяця сумку на коліщатках до себе возила. Їй іще кабачки зверху віддала. Розумна ти, Василівно, не пришелепкувата. Завжди тебе поважав. Давай бідон, без цирку.
Мама помовчала, поставила чашку й підвелася. Я встала слідом.
— Сиди, мамо.
Вона зняла ліхтар із цвяха біля дверей.
— Нехай рахує. Сам. Хочу, щоб перерахував.
Відчинила вхід до льоху й спустилася дерев’яною драбиною. Знизу долинуло, як пересуваються ящики, сиплеться картопля, метал шкребе бетон. Володимир спокійно чекав. Узяв печиво, відкусив, пожував.
— Сухе, Василівно. Завжди ти сухе купувала.
— Матері допоможи, — сказала я.
— Зараз.
Він спустився на два щаблі, прийняв знизу важкий бідон. Крекчучи, витягнув його й поставив біля столу. Мама вибралася слідом із ліхтарем, у землі й павутинні. Руки він їй не подав: дивився на бідон.
Кришка.
Він зірвав її й витягнув вакуумний мішок. Прозорий пластик за три роки помутнів, усередині лежали пачки, наче цеглини. Мішок ліг між чашками — під лампу, під Жужу. Володимир розкрив ніж і розрізав пластик.
Я здригнулася. Усе-таки ніж був. Маленький, складаний.
Пачки посипалися на церату. Володимир шикував їх рядами: п’ять, іще п’ять, іще. Рахував уголос, наче дитина: два, три… Я дивилася на його руки й думала, що тепер усе в кадрі. Гроші, обличчя, руки.
— Двадцять вісім, — сказав він, глянувши на маму. — Усе, чотирнадцять рівно. Василівно, ти за три роки жодної пачки не взяла? Свята ти чи дурна?
— Я тридцять років на складі працювала. У мене недоваги не буває.
Він засміявся зі щирим задоволенням. Таким сміхом він відзначав вдалу оборудку.
— Ну й сімейка! — повів далі Володимир. — Під картоплею сховані мільйони, а тій, що їх зберігає, нічого з них не треба. Друга страховку на вклад поклала. Я ж дізнавався, Іро, через людей. Півтора мільйона на Софію — жодного зняття. Брудними їх вважала? Чисті вони, дурепо. Єдині чисті гроші тут. Страхову заради них пошив у дурні — чесно тобі кажу.
Володимир почав прибирати пачки в мішок, акуратно вкладаючи ряд за рядом.
— Слухай сюди, майоре. Отримаю своє, поїду, а ти викинеш усе з голови. З ямою три роки давала собі раду, даси й тепер. Відмовишся — побачиш інший кінець. У Телеграмі знайдеться наша розмова за той квітень. Ніби я написав: «Іро, у вітальні під підлогою сховані гроші. Залиш їх на місці, поки я не повернуся. Усім оголоси, нібито я втопився». А від тебе надійшло: «Гаразд, Володимире. Отриману страховку переказуватиму на вклад Софії». Скажеш, ми такого не писали? Зроблять так, що писали. За ці три роки в мене з’явилися знайомі: і паспорт виготовлять, і листування, і будь-що інше. Ярошу воно прийде без підпису, прокуратурі дістанеться копія. Тебе посадять, а до мене не доберуться: я далеко, звуся Володимиром Геннадійовичем, тут такого немає. Соня житиме в моєї матері. Для неї вже готують кімнату. Пам’ятаєш телевізор? Онука дивитиметься на ньому мультики.
Він стягнув горловину мішка й продовжив:
— Вибирай, майоре. Або я їду, і ви живете далі, або я їду, а ти вирушаєш за ґрати. Гроші зі мною за будь-якого розкладу. Ти розумна, порахуєш.
— Уже порахувала. Припустімо, листування ти виготовиш. А з відео що робитимеш?
Мішок завмер у нього в руках.
— З яким відео?
Я вказала на полицю з банками. Між солоними огірками сиділа Жужа: сірий плюш, пластикові очі, спрямовані на Володимира. Секунду він іще дивився на неї як на дитячий мотлох, який теща навіщось тримає на кухні. Потім погляд зупинився, плечі трохи опустилися. До мене він повернувся повільно.
— Це та сова? З вітальні?
— Та сама.
— Ти… — Він облизав губи. — Отже, ще у квартирі… Ти все бачила звідти, із санаторію?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.