Життя без прикрасМати вважала, що набагато важливіше вміти заробити на шматок хліба. Віктор міркував інакше й говорив про це дружині прямо.
— Своєю справою треба горіти, Олю. Тоді й успіх прийде. Ми ж стільки часу проводимо на роботі — хіба добре щодня йти туди як на каторгу? Потрібно займатися тим, до чого тебе тягне.
Вона хотіла стати логопедкою, і Віктор навіть знайшов відповідні курси.
— Нам двом мого заробітку вистачить, — переконував він. — А поруч із собою я хочу бачити щасливу дружину. Не жінку, яку нелюбима робота замучила й озлобила. Тож можеш вважати, я і заради себе стараюся. Сперечатися, звісно, не заборонено, але ти спочатку подумай, чи варто.
Оля вивчилася на логопедку, хоча багато хто, зокрема й мати, вважав перенавчання марною затією. Замість схвалення їй доводилося слухати знайомі заперечення.
— Ну навіщо така дурниця? У тебе хороша професія, працюй, набирайся досвіду. От у Тамари донька теж бухгалтерка. Отримує стільки, що сама собі дорогущу машину купила!
Підтримка Віктора допомагала не піддаватися цим словам. Він вірив у її успіх, і Ольга заряджалася його вірою. Після навчання вона почала з роботи помічницею в досвідченого фахівця, потім перейшла до самостійної практики. Орендувала офіс, дала рекламу — з’явилися клієнти. Чоловік щиро радів її успіхам, а вона була вдячна йому за те, що допоміг знайти справу, якою хотілося займатися.
Сьогодні Ольга — затребувана логопедка з гідним заробітком. Але найбільше вона пишалася не доходами: за роки практики їй вдалося допомогти багатьом дітям, зокрема тим, чиї проблеми були складними. Віктор мав рацію — в улюбленій роботі вона досягла успіху.
Тільки дітей у них самих не було. Обоє мріяли про велику сім’ю, щонайменше про трьох дітей, тому пройшли повне обстеження. За його результатами у Віктора все було гаразд, а в Олі виявилися серйозні проблеми. З кожним діагнозом окремо можна було б упоратися; разом вони призвели до майже незворотних наслідків.
Вона все одно намагалася. Лікувалася, робила ЕКЗ, знову сподівалася, знову розчаровувалася. Нічого не виходило, і неможливість стати матір’ю приносила біль та сльози. До цього домішувався сором перед чоловіком. Олі здавалося, що Віктор став би чудовим батьком — зовсім не таким, як її власний. Йому потрібна дитина, краще син, схожий на нього як дві краплі води. Таких чоловіків, думала вона, має бути якомога більше.
Віктор спочатку з натхненням розшукував лікарів, дізнавався про нові способи лікування безпліддя. Але, побачивши, скільки страждань завдає дружині ця нескінченна низка спроб, сам запропонував зупинитися.
— Давай перестанемо гнатися за батьківством. Житимемо для себе, радітимемо життю, одне одному.
Оля погодилася. Медичні процедури втомили і її. Після цього вони багато подорожували світом: нові місця та яскраві враження відволікали, розважали. Поруч був Віктор — веселий, люблячий, чуйний. Якщо Ольга починала сумувати, він обіймав її, і переживання відходили на другий план. У його обіймах їй знову ставало добре й спокійно.
Залишалася в неї й робота — улюблена, важлива, добре оплачувана. Дітям із бідних сімей Ольга допомагала також безкоштовно, як благодійниця: пройти повз чужу біду не могла. Успіхи цих маленьких пацієнтів тішили її особливо. Життя складалося чудово, і Оля розуміла, яка це удача — зустріти Віктора.
Зовсім недавно вона випадково побачила його в центрі міста. Напередодні чоловік сказав, що їде в чергове відрядження, проте несподівана зустріч спочатку лише потішила її. Може, затримали рейс, може, змінилися плани. В Олі саме була обідня перерва; можна гукнути Віктора й посидіти вдвох у кафе. Від передчуття такого несподіваного побачення в животі затріпотіли метелики.
Але з його машини слідом за ним вийшла жінка — симпатична білявка, приблизно їхня ровесниця. За нею з’явився підліток, на вигляд років п’ятнадцяти-шістнадцяти. Віктор усміхнувся хлопчикові лагідно, по-свійському, наче рідному, і підморгнув. Той з усмішкою щось йому сказав. Потім усі троє попрямували до торговельного центру.
Вони мали вигляд щасливої, гармонійної сім’ї. В Ольги запаморочилося в голові. Вона не розуміла, що бачить і як це пояснити. Перевела подих, набрала номер чоловіка.
— Привіт! Як у тебе справи? — відповів він майже відразу.
Олі довелося докласти чимало зусиль, щоб говорити так, ніби вона нічого не знала.
— Ти вже дістався?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.