Життя без прикрас— Від батька перейняв, — пояснив він. — Він теж зруби рубав. Учив мене: за добрий будинок не соромно підписатися. А якщо соромно ставити своє ім’я, за таке будівництво й братися не слід.
Одружився він два роки тому. Люда працювала медсестрою в районній лікарні; вони винаймали половину будинку в райцентрі й чекали на дитину.
— Народилася в нас Надійка… — Віталій замовк.
Олександра не квапила його.
— Через три дні Люди не стало, — продовжив Віталій. — Тромб відірвався, там-таки, у палаті. Лікарі не встигли допомогти. Доньці лише три дні було, коли вона без матері лишилася.
Він гладив дівчинку по голові. Олександра дивилася на велику темну кисть зі збитими кісточками й думала: сім місяців ця рука міняла пелюшки, гріла пляшечки, заколисувала ночами. І все це він робив сам.
— Заробляти треба було, а залишити доньку ні з ким, — продовжив Віталій. — Платив сусідці, вона сиділа з нею, поки я на об’єкті. Так до вашого брата й найнявся. Анатолій до літа людей збирав, платню обіцяв добру. Замовлення, казав, велике, дах рідні робити, тут уже треба на совість.
— Отже, мою.
— Вашу. Приїхав я, поліз на горище. Там стара модрина — темна, як залізо. Їй ще сто років стояти. Гнилі майже немає, одразу видно: тільки скраю, куди вода потрапляла. Дві балки підправити, кінці наростити — і досить. Крокви міняти треба було, це так. Але навіщо міцне перекриття розбирати? Анатолій звелів усе цілком замінити й матеріал привіз.
Він помовчав і повів далі:
— Сира сосна. По краях синя, некондиційна, з тієї пилорами, де брак за пів ціни віддають. На кожній балці фарбою третій сорт позначено. Кажу йому: «Анатолію, на перекриття це не годиться, тільки піч топити». Він відповів: «Не тобі вирішувати. Тебе цвяхи забивати найняли».
Олександра сиділа, стиснувши руки на колінах.
— А колишні балки? Їх куди?
Віталій подивився на неї.
— Анатолій сам вивіз їх своєю вантажівкою. Сказав, на звалище. Тільки таку модрину не викидають. Витриману стару деревину для будинку, для лазні — її з руками відривають. Ціну їй зараз знають.
В Олександри всередині похололо.
— Я від сосни відмовився, — говорив Віталій. — Сказав, що за таку роботу не підпишуся. Над світлицею, біля печі, дві балки поставив зі свого запасу: від попереднього замовлення трохи модрини лишилося. Решту балок Анатолій уже з іншими хлопцями ставив, без мене. Мене ваш брат вигнав, за два місяці не розрахувався. Сказав: «Сам пішов. Письмового договору немає, спробуй доведи».
— Зачекайте… Над світлицею стоять ваші?
— Мої. Тому й звелів вам до печі дітей нести. За це місце я був певен.
Олександра згадала його біля стелі: притиснуте до дерева вухо, долоня на балці. «Ти ж модрина». Він шукав зроблене власними руками, а натрапив на чужу роботу.
— Восени я сюди приїжджав іще раз, — зізнався Віталій. — Без дозволу, не приховуватиму. Удома вас не застав, обійшов усе, подивився. Уже тоді стелю дитячої трохи перекосило. Злякався я. От і написав.
— А я вам таке відповіла…
— Так. Потім і в мене все почало руйнуватися. Господиня продала будинок, у якому ми половину винаймали. Покупці дали тиждень, щоб виїхати. Узимку з роботою ніяк, гроші скінчилися. Сестра покликала: «Тісно в мене, але приїжджай, якось розмістимося». Зібрав речі, Надійку в люльку посадив, рушили. І потрапили в заметіль. Машина старша за мене, на трасі заглухла. Спочатку чекав — раптом хтось проїде. Жодної машини. Зв’язку немає. Донька мерзнути почала. Я її під куртку сховав і пішов на світло у вашому вікні. Дорогу до вас пам’ятав. Інших знайомих будинків тут у мене немає.
Він закінчив. Олександра теж нічого не казала; потріскувала піч, а на лежанці Таня шепотіла щось Максимкові на вухо.
— Виходить, брат мене обдурив, — нарешті вимовила Олександра неслухняним голосом. — Він запевняв, що ви п’яниця і злодій.
— Ви йому й повірили. Розумію: він рідний, а мене ви не знали.
— Хіба це мене виправдовує?
— Я вас не виню.
— Зате я себе виню.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.