Життя без прикрасНа цю думку йому дісталося не більше чотирьох секунд.
— Вона добра, — сказала Дар’я.
Олександр відійшов від дверей: час було зняти брудний одяг.
За наступні тижні зійшла пшениця, худоба трималася. Господарство, яке ледве годувало його одного, тепер годувало трьох, і все ж тієї катастрофи, яку він вирахував першої ночі біля печі, не сталося. Відбувалося інше, дивне, чому він не знаходив пояснення. Справ менше не стало; зміну було чути в домі.
З кухні на подвір’я долинав голос Дар’ї. За вечерею під дівчатками порипували стільці, ночами із задньої кімнати долинав скрип ліжка: Олена переверталася уві сні. Колишньої тиші більше не було.
Потроху Олександр почав чути й Олену. З ним вона й далі мовчала, зате Дар’ї розповідала то про побачену пташку, то про знайдений камінчик. Повертаючись із поля, він затримувався на ґанку. За стіною лунав тихий, рівний голосок. Олександр чекав, поки той стихне, і лише після цього заходив — наче щойно підійшов до будинку.
У червні Ірина знову сіла за їхній кухонний стіл.
— Сьогодні звичайна перевірка, — пояснила вона.
Вона розпитувала Дар’ю й робила записи в обліковій книзі. До Олени, яка сиділа зі своїм бляшаним кухлем, звернулася лише з одним запитанням:
— Тобі добре тут живеться?
Дівчинка подивилася спочатку на кухоль, потім на Олександра й нарешті на Ірину.
— Так.
Раніше Олена їй не відповідала. Ірина не стала нічого казати про це: тільки рука на мить затрималася над сторінкою. Потім вона записала відповідь і продовжила.
Закінчивши із запитаннями, Ірина вийшла, й Олександр пішов провести її до коляски. Висока пшениця відкидала довгі тіні; вечір був теплий. Біля огорожі вона зупинилася.
— Андрія взяли Лугові, у тому місті, куди він поїхав. Він працює в них на землі. Михайла прийняв коваль. А для Федора сім’ї поки не знайшлося, він знову в притулку.
— Як він там? З ним усе гаразд?
— Годують його справно, спати є де. Але якщо ви питаєте не про це, то ні. Благополучним його становище не назвеш.
Якийсь час вони мовчки стояли біля огорожі.
— Ви тоді за годину вирішили взяти двох, — сказала Ірина. — Тих, кому допомога була найпотрібніша й хто менше за інших міг вам щось дати. Просто там, на платформі. Три роки я знаходжу дітям сім’ї, але такого ще не бачила.
— Не бачу у своєму рішенні нічого особливого.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный и тёплый рассказ, не все в нашей жизни измеряется деньгами...