Життя без прикрасТелефон тремтів разом із її рукою. Перш ніж влучити в ім’я чоловіка у списку, вона двічі натиснула повз нього. Гудок. Другий.
Артем ляснув по кишені, вийняв телефон. Прочитав на екрані ім’я, завагався, щось сказав дівчині. Потім відійшов за машину на пару кроків.
— Іринко, привіт! — У слухавці він звучав бадьоро, лише трохи захекався. — Я тут на виїзді, за містом, у клієнта на складі. Зв’язок жахливий. Як ти? У тебе ж огляд сьогодні?
Ірина бачила його впівоберта. Мружачись від сонця, він притискав телефон до вуха, а вільною рукою неуважно поправляв комір блакитної сорочки.
— Іду туди. Майже дісталася.
— От і добре. Потім набери, розкажеш, що скаже лікар. Цілую, мені час, кличуть.
Розмова обірвалася. Артем знову підійшов до дівчини, відчинив передні дверцята. Допомагаючи їй влаштуватися, він притримував конверт, щоб той не зачепив дверного отвору. Ірина поклала телефон собі на коліна.
— Тепер бачиш, як у нього виходить, — тихо промовила Алла.
Машина виїхала з парковки й повернула праворуч, до проспекту. Із приспущеного вікна таки вирвалася срібляста кулька. Вона піднімалася вздовж вікон третього поверху, пропливла повз сині літери «Пологовий будинок» і полетіла в білясте серпневе небо. Ірина стежила за нею, поки вгорі не лишилася сама цятка.
— На огляд треба, — сказала вона, не рухаючись.
— Не сьогодні. Поміряють тобі зараз тиск і відразу залишать у лікарні. А завтра тобі треба вдома бути, з ясною головою. Лікареві зателефонуй: у дорозі, мовляв, стало зле. На післязавтра перенеси або у свою консультацію сходи. Ти ж з іншого міста?
— З іншого.
— А мені до Медолісся, нам в один бік. Разом електричкою поїдемо. Зараз саму тебе не залишу.
Ірина збиралася заперечити. Зазвичай вона так і зробила б: чемно, без вагань відмовилася б і пішла далі, міцніше обійнявши сумку. З дитинства їй казали, що з циганками на вулиці краще не зв’язуватися. Але зараз підвестися без сухої гарячої руки, що підтримувала її під лікоть, вона не могла.
До вокзалу дісталися за одну зупинку. Біля каси Алла вийняла маленький шкіряний гаманець на шнурку, відлічила дрібні гроші й узяла два квитки — для себе та для Ірини.
У майже порожній електричці було душно. Вони влаштувалися біля вікна, спиною за ходом поїзда. За склом пропливали гаражі й паркани, запилені тополі змінилися полями з рулонами сіна. Після другої зупинки по щоках Ірини потекли сльози. Вона не схлипувала, не витирала їх. Алла мовчки лишалася поруч.
Коли за вікном потяглися сосни, вона спитала:
— Давно ви одружені?
— Чотири роки.
— А в нього давно це?
— Я не знаю. — Ірина провела долонею по мокрому обличчю. — Нічого не знаю. Він постійно в роз’їздах, менеджер у постачальника будматеріалів. Працює по всій області, ще й по сусідній, їздить із міста в місто. Я його ніколи не перевіряла. Навіщо мені було перевіряти?
— Ні до чого, правильно. Любиш — не перевіряєш. Ось цим і користуються.
Алла взяла її руку й поклала на свою долоню, розвернувши догори. Ірина дозволила. Схиливши голову, Алла довго вдивлялася, як вдивляються в криничну воду. Не шепотіла, пальцем по лініях не водила. Нарешті брови її зійшлися.
— Не самим цим усе закінчується, — вела далі Алла.
— Чим іще? Інша дружина, дитина — мало?
— Є ще. Папери на твоє ім’я, чужа рука писала. Грошові. Їх багато.
— Які папери? — Ірина розгублено похитала головою. — Іпотеки в нас немає. Квартиру дід мені залишив. Лише за машину кредит, Артем сам виплачує.
— Сам виплачує, — безбарвно повторила Алла. — А у свої документи ти давно заглядала?
— У які свої?
— Сьогодні ввечері заглянь. І про те, що тут побачила, чоловікові поки мовчи. Ні словечка йому. Нехай дурепою тебе вважає, зараз тобі від цього користь.
Поїзд сповільнив хід. За вікном показалася платформа, на ній — жовта будка й назва станції. Алла встала, поправила червоні оборки.
— Мені виходити. Якщо знадоблюся, у Медоліссі біля колонки на Гончарній спитай, де Алла живе. Кожен покаже. А почнеться щось — телефонуй.
Вона назвала номер. Ірина записала його, залишивши в рядку імені одне слово: «Алла». Коли жінка вже вийшла в прохід, Ірина зупинила її запитанням:
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный до слёз рассказ, связь поколений, память, человеческая доброта! Спасибо!
Как много гадости в людях, а хорошего - все меньше
Спасибо.