Життя без прикрасІрина відчинила. Якийсь час обидві мовчки дивилися одна на одну через поріг.
— Ви Ірина, — промовила дівчина без питальної інтонації. Голос у неї охрип, наче вона довго плакала чи довго не розмовляла.
— А ви Вероніка?
— Дозволите зайти? Ненадовго. Він спить. — Вона вказала на переноску. — Скандалу я не хочу.
Ірина пропустила її. На кухні Вероніка вмостилася на самому краєчку табурета, так і залишившись у застебнутому пуховику. На вигляд їй було не більше двадцяти п’яти. Косметики на обличчі не було, під очима темніли кола. На пальці поблискувала тонка каблучка з каменем.
— Я була у слідчої, — почала вона, не відводячи очей від столу. — Чуприна викликала. Питала про перекази: хто надсилав, звідки гроші, що я про це знала. Нічого я не знала. Він казав, давно розлучився, дружина від нього до художника пішла. Зарплата в нього добра, премії, скоро нам квартиру в іпотеку купить. А перекази — з іншого його рахунку, на колишнє прізвище матері. — Вероніка подивилася на Ірину. — Тільки там я дізналася, що він одружений. Що ви вагітна були, що народили. І що гроші ваші.
Ірина не відповідала.
— Після вашого звернення до поліції він зник, — продовжувала Вероніка. — Спочатку з квартири з’їхав: нібито на роботі неприємності. Потім і на дзвінки відповідати перестав. Два місяці за житло не платили, господиня мене виганяє. До мами переїжджаю, в інше місто. Але я не грошей просити прийшла, — квапливо додала вона. — Ви мені нічого не винні. Навпаки, я віддати хочу.
Розстебнувши пуховик, Вероніка дістала з внутрішньої кишені телефон. Розблокувала й простягнула Ірині.
— Я зберегла наше листування, зробила знімки. Тут і про вас є. Слідчій уже надіслала, але вам теж треба самій прочитати.
Взявши телефон, Ірина почала гортати. Листування тягнулося довго: сердечка, знімки УЗД, звертання «кошенятко» й «моя дівчинка». Серед них траплялися короткі ділові повідомлення.
«Нікусь, переказав тридцятку. Купи собі те, що хотіла».
У відповідь: «Звідки в тебе стільки? Не витрачай на мене, ти ж на квартиру збираєш».
«Не хвилюйся, це взагалі не мої гроші. Старі справи, через колишню оформив. Вона нічого в цьому не тямить, не дізнається. У хмарах витає, свої картинки малює».
Нижче був липневий запис: «Декретні колишньої теж переказав на свою картку. Їй же що, квартира від діда є, не пропаде. А нам на пологи треба, на платну палату, ти ж хотіла».
Дочитавши, Ірина повернула телефон.
— Колишня… Мабуть, тепер він десь і мені пише, що я колишня.
Вероніка гірко всміхнулася.
— А може, вже не пише. Бігає тепер.
Із кімнати долинуло Машине кректання, потім плач. Майже одночасно прокинувся й заплакав хлопчик у переносці. Жінки зустрілися поглядами; Вероніка відвела очі першою.
— Як його звати? — запитала Ірина.
— Данило.
— А мою — Маша.
Вероніка кивнула, підвелася й застебнула пуховик, погойдуючи сина.
— Піду я. Пробачте. Я й справді нічого не знала.
Ірина провела її до дверей. Уже на порозі Вероніка обернулася:
— Слідча пояснила: якщо підтвердиться шахрайство, стягувати переказані мені гроші будуть із нього. Не з мене. Але я сказала, що сама вам віддам усе, що залишилося. Небагато там… Візочок є, дорогий, новий. Так і не стали користуватися: Даня в ньому кричить. Можна я привезу?
Ірина збиралася відмовитися, але згадала Ларин синій візочок. У того вже розхиталося переднє колесо.
— Привозьте.
Через три дні Вероніка приїхала на таксі. Подзвонила знизу, залишила візочок і пачку підгузків біля під’їзду й поїхала, нагору не заходячи. Ірина затримувати її не стала. Старий візочок відмила й повернула Ларі: нехай дістанеться ще комусь.
У листопаді Маші виповнилося три місяці, ночами вона вже спала п’ять годин без перерви. Тоді Ірина вперше за пів року вийняла дідові пензлі. До роботи її повернули підрахунки. Допомога йшла на житло, світло, підгузки й найпростішу їжу. Чоботи продірявилися ще минулої зими, доньці потрібен був комбінезон за розміром. Відчиняючи холодильник, Ірина прикидала, до якого числа вистачить продуктів, а не вибирала, що б приготувати.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный до слёз рассказ, связь поколений, память, человеческая доброта! Спасибо!
Как много гадости в людях, а хорошего - все меньше
Спасибо.