Життя без прикрасІрина вибрала кілька знімків колишніх робіт і розмістила в соціальній мережі. Під ними написала: «Портрети на емалі з ваших фотографій. Вересовецька емаль, ручна робота».
Через тиждень написала жінка з іншого міста. Батьки відзначали золоте весілля; до нього замовниця хотіла медальйон з їхніми портретами за старим чорно-білим знімком. До потрібного дня залишався місяць.
Але вдома випалювати було ніде. Дідову муфельну піч продали, коли він захворів і перестав працювати, ще за його життя. А без випалу емаль залишалася б фарбою на міді.
Ірина зателефонувала Сергієві Аркадійовичу, майстрові живописного цеху. Йому давно перевалило за сімдесят, він учився ще в її діда й усе відкладав вихід на пенсію. Замислившись чи хвилюючись, насвистував один мотив зі старого фільму крізь щербинку між передніми зубами.
— Федорова онучка… Що ж, приходь у суботу, — сказав він. — Щосуботи цех порожній, піч вільна. За електрику заплатиш за лічильником. Матеріали принось свої, а хочеш — у нас візьмеш, за собівартістю.
Авансу, надісланого замовницею, вистачило рівно на покупки: мідну пластинку, емалі й тонку сканну оправу. Усе Ірина взяла на фабриці. Писала вдома ночами, коли засинала Маша, при дідовій лампі, насунувши його лупу на лоба.
Вицвілий знімок не давав розгледіти облич. Особливо важко давалося обличчя жінки: Ірина вдивлялася крізь збільшувальне скло, писала, стирала й починала знову. Кожен шар фарби потребував окремого випалу. Першої суботи вона відвезла пластинку до цеху.
Сергій Аркадійович пішов до сусідньої кімнати пити чай. Залишившись біля печі, Ірина встановила пластинку на підставку, засунула в муфель і стала стежити за часом.
Коли вийняла, руки похололи. Щоку й лоб жінки вкрили пухирці, наче висип: емаль закипіла. Там, де шар тріснув і відійшов, проступила мідь. Урятувати портрет було неможливо.
Поки пластинка вистигала, Ірина стояла над нею, намагаючись зрозуміти свою помилку. Сергій Аркадійович вийшов, глянув на роботу й урвав свист.
— Надто товстий шар. І висохнути не дала. Ночами працюєш? — запитав він.
— Ночами.
— От уже й око не бачить, рука важка. Твій дід замолоду таке саме спалив. Потім пів року за нічну роботу не брався. — Майстер повернув пластинку. — Мідь іще, може, відчистимо. А скань покоробилася, її викидати.
Викидати доведеться все, на що пішов аванс. В автобусі дорогою додому Ірина рахувала наново: пластинка, оправа, емалі. Купити було ні за що, замовниця чекала. Можна зізнатися, відмовитися від роботи й повернути гроші — тільки повертати теж було нічим.
Удома вона відкрила скриньку й дістала срібний бабусин наперсток. Більше продати було нічого. Довго тримала його на долоні, та все-таки поклала назад.
Уранці замовниці пішло повідомлення: «Під час випалу я зіпсувала перший портрет. Перероблю без доплати, але знадобиться ще два тижні. Якщо такий термін не підійде, поверну аванс частинами за два місяці».
Через годину надійшла відповідь: «Ірино, дякую за чесність. Батьки зачекають. Вони вже п’ятдесят років чекали, тож не поспішайте».
Дізнавшись про те, що сталося, Валентина Микитівна мовчки принесла конверт із відкладеними пенсійними грошима.
— Не дарую, позичаю. Отримаєш за замовлення — повернеш. Забирай, поки я не передумала.
Тепер Ірина працювала лише після обіду, при денному світлі, поки Маша спала. Фарбу клала, як учив дід: тонко, майже прозоро. Кожному шару давала пів дня просохнути. Перший суботній випал пройшов без жодної вади. Наступний теж.
Третьої суботи вона вийняла з муфеля готовий портрет. Чоловік із густими бровами й жінка з косою, укладеною довкола голови, дивилися з емалі. Обоє всміхалися з тією легкою ніяковістю, яка буває на весільних знімках.
— Згадала, — тихо промовила Ірина, розглядаючи барви. — Згадала, якого кольору.
Сергій Аркадійович глянув через її плече й схвально хмикнув.
Отримавши медальйон, замовниця надіслала знімок матері: та плакала й притискала подарунок до грудей. Фотографію разом із відгуком жінка опублікувала в себе в соціальній мережі. За наступний тиждень Ірині надійшли чотири нові замовлення. Перед Новим роком перший борг Валентині Микитівні було повернуто.
У грудні зателефонувала Чуприна. Проти Артема порушили справу. Слідча, за звичкою коротко, перелічила, що підтвердилося.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный до слёз рассказ, связь поколений, память, человеческая доброта! Спасибо!
Как много гадости в людях, а хорошего - все меньше
Спасибо.