Наречена запросила ворожку на весілля заради жарту, але та підійшла до свекрухи й указала на неї

— Змія! Усі ви, жінки, брехухи. За наших чоловіків без любові виходите, потім усе життя терпите їхню зверхність, а то й люто ненавидите. А інші обіцяють райські втіхи, принаджують, наче дурманом, та свого чоловіка обманюють. Я перевірю кохану. Якщо своїй кралі не милий, краще сам це з’ясую, а завтра скажу людям правду. Ти ж тримай язика за зубами.

Він вилетів із зали. Майже відразу повернувся Степан, важко глянув на невістку й зажадав:

— Кажи, нічого не приховуючи.

— Він винний, — відповіла Марина. — Тільки не квапся. Його час тут добігає кінця, йдеться про кілька днів. І весілля поки що не буде: родина вбереться в жалобу, а приготовані для свята наїдки подадуть на поминках.

Степан шулікою кинувся до неї.

— Мовчи, проклята! Я й сам серцем відчуваю, що старшого сина втрачаю. Як таке горе витримати, як далі жити? Завтра побачимо, що буде. Може, барон змилостивиться й перенесе присягу в труні через наше весілля.

Зрозумівши, що виявляє слабкість перед жінкою, яку вважав нікчемною, він вишкірився й обхопив руками кучеряву голову.

У Марини дзвіночки й досі роєм дзвеніли в голові. Її хитало від безлічі картин, що нахлинули. Треба було приховати, що наслідок їй уже відомий. Вона ще припускала: раптом усе виявиться інакше? Та чуття надто виразно показувало майбутнє старшого сина Степана.

Видіння йшли одне за одним. Артем зізнавався одноплемінникам, що крав зі спільної каси. Над зібранням здіймався гул, лунали гнівні вимоги суворо покарати винного. Потім барон дозволяв виконати призначене покарання на два дні пізніше.

Далі Артем поспішав до коханої, несучи в мішечку нову казково дорогу прикрасу. Її він знову взяв із табірних запасів, але нічого не боявся. Серце палало любов’ю й сумнівами; він хотів подивитися коханці в очі. Марина бачила їхню розмову, чула її іронічний сміх, розрізняла якихось людей за його спиною. Потім — мішечок із намистом, забруднений кров’ю Артема, пишний похорон. Попри його вчинки, табір сумував.

Найближчі дні промайнули перед нею стрункою низкою й зникли. Марина холодними пальцями торкнулася плеча Степана, наважившись дати пораду:

— На вас чекають трагічні дні. Краще зараз трохи відпочити, набратися сил.

Вона вислизнула із зали й поспішила у свій удовиний куточок. Сили знадобляться і їй. Завтра вранці Марина надішле Світлані повідомлення: вона згодна ворожити на весіллі гостям і молодятам. Відчуття, що запрошення нареченої матиме наслідки, досі не відпускало її.

Для самої Марини це запрошення теж могло обернутися важливими змінами. Вона відчувала це й хотіла розібратися, що стояло за її передчуттям.

На порозі ресторану Світлана зустріла її радісно, але чорний одяг гості викликав у нареченої подив.

— Марино, як добре, що ти все-таки прийшла! Я така рада, що ти погодилася побути на нашому весіллі. А чорне ти навіщо вдягнула? Щоб ворожіння мало переконливіший вигляд?

— Ні, красуне. У нас у таборі горе, в родині мого чоловіка. Одного з наших поховали. Тепер сорок днів жалоби: чоловіки борід не голитимуть, жінки навіть неслухняного волосся ножицями не торкнуться. Але мій смуток не через тебе. Усе, про що ми домовилися, я виконаю.

Чорна спідниця й сорочка Марини різко вирізнялися серед святкового оздоблення. У залі стояли кошики квітів, усюди були яскраві банти й повітряні кульки із сердечками. Гості перезиралися, зашепотіли: звідки тут циганка, навіщо прийшла? Світлана підійшла до ведучої й узяла мікрофон, не даючи розгубленості затягнутися.

— Я запросила до нас незвичайну гостю. Її звати Марина, і сьогодні вона допоможе зробити наше свято особливим. Якщо комусь хочеться в цей щасливий для нас із чоловіком день дізнатися про власну долю, можна поговорити з нею в маленькій кімнаті біля зали. А бенкет триває! Передаю слово нашій тамаді.

Світлана всміхнулася гостям. Жінки потягнулися до Марини зграйкою, тільки Галина Петрівна залишилася біля Віктора. Схоже, задум невістки її не зацікавив.

У сусідній кімнаті ошатні відвідувачки слухали про своє минуле й майбутнє, про те, що тривожило їх зараз і чим могло втішитися серце. Марині поки що щастило: майже нікому не доводилося повідомляти сумні звістки. Лише одній жінці вона тихо сказала, що в її чоловіка давно є інша сім’я і там уже росте малюк.