Наречена запросила ворожку на весілля заради жарту, але та підійшла до свекрухи й указала на неї

Про бабусю вона думала так само: мабуть, і та отримувала свої передбачення подібним чином. Тільки нікому не розповідала про дивацтва, як не розповідала сама Марина. Однаково не повірять, назвуть брехухою.

Заміж її видали в шістнадцять років. Племінні звичаї порушували рідко: дозріла красуня — нема чого час гаяти. Вільна пора закінчувалася для дівчат швидко. Поки вважалися нареченими, ще могли погуляти без тяжких турбот, а далі починалися діти, господарство й добування грошей обманом довірливих людей. Усе це забирало в жінок і час, і красу. Циганки старіли набагато раніше за інших жінок. Народивши поспіль кількох спадкоємців, інша вже в тридцять — тридцять п’ять років виглядала старою або, принаймні, далеко не молодою жінкою, яка багато пожила.

Доля Марини була схожа на долі багатьох. Вона рано овдовіла. Молодий чоловік разом зі старшими синами ватажка поткнувся по коней до приватного господарства з високим парканом. Біля самої стайні його наздогнав постріл у спину.

Після цього Марина залишилася в клані чоловіка. На ній уже були жіноча хустка, фартух і намисто з монетами замість намистин. Закони табору залишалися обов’язковими для всіх, і вдівство нічого в цьому не змінювало.

На ринку вони з Олесею звично видивлялися людей, сканували їх поглядами, але цього разу пригода знайшла їх сама. Серед рядів з екзотичними фруктами неквапом ішла висока, яскрава, багато вбрана дівчина. Помітивши циганок, вона зупинилася як укопана, а потім рушила просто до них. Не довелося ні розставляти сильця, ні заманювати в словесні пастки солодких обіцянок.

Марина ще здалеку розгледіла за блискучою зовнішньою обгорткою добре, милосердне серце. Але слідом з’явилося інше: ця ж красуня стояла у весільній сукні, і збоку на ній темніла брудна пляма. Нареченій загрожувала небезпека, про яку та й не підозрювала.

— Добрий день. Я саме вас шукала, — сказала дівчина, підійшовши, без хитрощів, до яких часом вдавалися хитрі клієнтки. — Могла б дізнатися, де ви живете в місті, це неважко. Але вирішила не йти до чужого монастиря зі своїм уставом і своїми ідеями.

— І навіщо такій красуні знадобилися ми? — Олеся хитро примружилася. — Про судженого хочеш дізнатися? Чи всю подальшу долю тобі розповісти?

Зазвичай Марина не заважала супутниці потішитися, розвести когось на гроші. Поступалася їй дорогою. Зараз же відступати не збиралася.

— Олесю, відійди. Із цією дівчиною я поговорю сама. Якщо захоче — і поворожу.

— Тоді знайомімося, — знову широко усміхнулася незнайомка. — Мене звати Світлана, у мене скоро весілля. Мені хочеться запросити циганку, щоб вона поворожила всім гостям. Тільки не подумайте нічого лихого: вас приймуть із повагою. Я шукаю найкращу ворожку, яка не вигадуватиме, а скаже те, що побачить.

Перед очима Марини все попливло й потемніло. Потім знову постала Світлана в розкішній весільній сукні. Поділ збоку був забруднений, укритий сірими патьоками; в очах нареченої стояли жах і нерозуміння. Марина подумала про те, що може принести цій симпатичній дівчині заміжжя, якщо його вже супроводжує таке дивне видіння.

— З-поміж моїх подруг я ворожу найкраще, — промовила вона вголос. — Але відразу обіцяти не буду. Треба вирішити, чи варто мені йти, поки ця затія мені не до душі. Давайте через два дні зустрінемося тут-таки. Я подумаю і, якщо погоджуся, прийду до вас.

Світлана почала дякувати їй, запевняти, що щедро заплатить. Марина, однак, думала не про гроші. Не про тканину для нової спідниці з безліччю воланів, яку зможе купити сама, не принижуючись перед свекром заради обновки. Запрошення на весілля здавалося їй іспитом для власного дару.

Тепер, удома, вона вкрила основу з тіста сиром, розподілила підготовлені горіхи й звичним, відточеним рухом згорнула рулет. Готувала Марина майстерно — це визнавали навіть старші, досвідчені жінки табору. Тому їй і доручили улюблений циганський десерт: післязавтра в родині покійного чоловіка одружувався один із молодших синів. У домі мала оселитися ще одна молода сім’я.

Її власної території, на щастя, ніхто не чіпав. Простора кімната, де вони жили з чоловіком, як і раніше, цілком належала їй. Молодої вдови побоювалися: мовчазна, загадкова, не схожа на звичних усім балакучих циганок. Марина розуміла, скільки байок складають про неї, і не сприймала їх за істину.