— Валентино, повернися на своє місце, — процідив він.
Вона зупинилася просто перед ним.
— Мені треба з тобою поговорити.
— Не зараз.
— Для мене в тебе завжди «не зараз».
Юлія тихенько хмикнула. Антон озирнувся: кілька гостей досі тримали телефони піднятими. Це його непокоїло, тож наступні слова він вимовив пошепки:
— Ти сама виставляєш себе на посміховисько. Якщо в тебе лишилося хоч трохи гідності, іди, поки я не попросив охорону тебе вивести.
Ці слова вразили її так боляче, як уже ніщо не могло б уразити. Шість років вона захищала Антона, навіть коли його родина дивилася на неї з презирством. Знаходила пояснення, чому його немає, берегла його репутацію, тримала при собі те, через що люди могли б побачити його зовсім іншим. А він готовий був при всіх виставити її із зали, де вшановували історію, яка належала й їй.
— У мене до тебе одне запитання.
— Ну, питай, — пирхнув Антон.
Валентина поглянула на Юлію, тоді знову на чоловіка.
— І далі вдаватимеш, що між вами нічого немає?
Між тими, хто стояв найближче, пробіг шепіт. Юлія вдала обурення.
— Я не збираюся терпіти таких звинувачень.
Антон став між ними.
— Досить, Валентино. Ти ревнуєш, бо не можеш знести, коли визнають заслуги іншої жінки. І зараз ти сама показуєш, чому ніколи не посідала важливого місця в моїй компанії.
Пауза тривала недовго. Валентині її вистачило: більше питати в нього нічого не треба було.
Антон, певний, що досить одного його слова, аби припинити суперечку, заговорив знову:
— Цю групу створив я. Я ухвалював рішення, завдяки яким вона стала такою, якою ти бачиш її сьогодні. І я не дам ображеній дружині зіпсувати мені вечір. Хочеш піти — двері відчинені.
Юлія підійшла до Антона й узяла його під руку: можна було подумати, ніби вона намагається вберегти його від небезпеки. Позаду них з’явилася Лариса. З нею були двоє охоронців, яких вона встигла підкликати так, що ніхто цього не помітив.
— Проведіть мою невістку до виходу. Вона не при собі, їй треба відпочити.
Валентина обвела поглядом обличчя довкола. Хтось дивився зі співчуттям, хтось — із цікавістю; були й такі, хто не приховував зловтіхи. Ставати на її бік, схоже, ніхто не збирався. Вона перестала цього чекати.
— Проводжати мене не доведеться.
Вона сказала це так твердо, що один з охоронців зупинився. Антон вирішив, що вона поступилася, і зверхньо всміхнувся.
— Нарешті ти зрозуміла.
Валентина повільно похитала головою.
— Ні, Антоне. Уперше за довгий час я зрозуміла дещо важливіше.
Вона повернулася й попрямувала до сцени. Юлія розгублено дивилася їй услід.
— Зупиніть її, — наказала Лариса охоронцям.
Розпорядник протоколу, досвідчений працівник, упізнав Валентину й непомітно втрутився, давши їй пройти. Вона піднялася сходами, не озираючись.
На столі лежав мікрофон, яким користувалися промовці. Валентина взяла його обома руками, глибоко вдихнула й оглянула залу. Оркестр уже готувався грати наступну п’єсу. Вона підняла руку, просячи тиші, і диригент одразу опустив паличку.
— Пані та панове, приділіть мені, будь ласка, кілька хвилин.
З динаміків виразно долинуло кожне слово. Антон різко обернувся. Юлія широко розплющила очі, Лариса завмерла біля танцмайданчика. Гості, зацікавлені несподіваним виступом, почали повертатися до столиків.
На екрані був логотип групи «Костюк». Скільки разів Валентина дивилася на нього з гордістю. Вона ніколи не хотіла руйнувати компанію, як не хотіла й принижувати людину, яку кохала. Та захищати його було однією справою, а дозволяти йому користуватися цим захистом на шкоду іншим — зовсім іншою.
— Сьогодні тут багато говорили про те, чого коштує успіх, чим заради нього жертвують і що означає відданість. І саме свято, судячи з усього, сповіщає про новий етап. Перш ніж вечір скінчиться, я хотіла б дещо прояснити.
Антонове обличчя палало, коли він попрямував до сцени.
— Вимкніть мікрофон! — крикнув він.
Ніхто не кинувся виконувати наказ. Звукорежисер чекав вказівок, дивлячись на організатора вечора. Валентина так само спокійно продовжила:


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Справедливість.