Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

На ювілеї компанії Антон танцював із колегою на очах у дружини, сподіваючись, що вона промовчить, як і раніше

Частина 3 з 35

З іншого кінця зали Валентина бачила, що Антон навіть не повернув голови, щоб пошукати її. Це ранило дужче, ніж рука на талії Юлії: чоловік, здавалося, так легко забув, що дружина тут. Він тримався так, наче весь вечір належав йому одному й лише йому вирішувати, з ким його розділити.

— Антоне, хто ваша супутниця? — запитав журналіст, підійшовши до них.

— Я відповідаю за публічний образ групи й безпосередньо допомагаю генеральному директорові, — сказала Юлія, перш ніж Антон устиг розтулити рота. З того, як вона це вимовила, можна було подумати, що її пов’язує з ним куди більше, ніж робота.

Антон її не виправив.

— У тому, як зросла компанія останнім часом, величезна заслуга Юлії, — додав він.

Валентина згадала, як ночами Антон повертався додому виснажений і засинав просто над фінансовими звітами. Вона лишалася перевіряти контракти й готувати звіти до світанку. Були перші відмови в кредитах, відчайдушні дзвінки. Якось Антон заплакав: він був певен, що втратить усе.

Для цієї історії не знайшлося місця ні серед світлин на екрані, ні в промовах, підготованих для інвесторів. Там був лише блискучий підприємець, а поруч із ним — вродлива жінка, що усміхалася так, ніби від самого початку була з ним увесь цей час.

Нарешті Юлія помітила Валентину серед гостей і щось шепнула Антонові. Той глянув у бік дружини й невдоволено спохмурнів. Юлія самовдоволено всміхнулася, відпустила його руку й рушила просто до Валентини.

— Валентино, оце так несподіванка! А я й не знала, що ти все-таки прийдеш, — вигукнула вона з удаваною радістю. — Антон хвилювався. Ти останнім часом усе надто близько береш до серця.

— У мене все гаразд, Юліє. Дякую за турботу, — відповіла Валентина, витримавши її погляд.

— Рада чути. Для Антона це важливий вечір. Було б шкода, якби щось особисте зіпсувало йому свято. — Юлія підійшла трохи ближче й заговорила тихіше: — Іноді жінці варто самій зрозуміти, що її присутність уже ні до чого.

Валентина глянула на келих у пальцях Юлії, потім — їй у самовдоволені очі.

— А іноді варто пам’ятати, що тимчасове запрошення ще не дає права залишитися назавжди.

Юліїна усмішка стала жорсткою. Здавалося, вона ось-ось відповість чимось іще образливішим, та тут поруч опинився Антон і взяв її за лікоть.

— Що у вас тут діється?

— Нічого особливого, — сказала Юлія, одразу прибравши ображеного вигляду. — Я хотіла бути люб’язною з Валентиною. Схоже, їй ніяково через те, що я тут.

— Я ж просив тебе, щоб обійшлося без неприємностей. — У погляді, який Антон кинув на дружину, читалося нетерпіння.

У Валентини всередині щось надломилося, не видавши ані звуку.

— Я не влаштовувала жодних неприємностей, Антоне. Ми розмовляли.

— То навчися розмовляти, не нападаючи на людей, з якими я працюю. Юлія багато зробила для компанії.

Колись Валентина могла вгадати, про що він думає, навіть коли він мовчав. Тепер вона дивилася йому в обличчя й не впізнавала його погляду. Їй раніше й на думку не спадало, що в очах чоловіка можна побачити стільки зневаги й зверхності.

— А я? Що для компанії зробила я? — спитала Валентина майже пошепки.

— Давай, будь ласка, не будемо цього починати, — озвався Антон, коротко хмикнувши. — Ти жила в чудовому будинку, у достатку, мала все, що тобі було потрібно. Я багато працював, і це не означає, що я перед тобою в боргу.

Юлія опустила очі, ховаючи усмішку. Валентина не поворухнулася.

Антонові слова вразили болючіше за будь-які підозри в зраді. Вона знала, що він не має рації, і тепер чула, як далеко він зайшов, переписуючи власну історію, аби повірити, ніби нікому нічим не завдячує. Роками Валентина відмахувалася від похвал тих, хто знав про її внесок. Їй здавалося, що в коханні немає чого вести бухгалтерію. Тепер чоловік скористався її мовчанням, щоб відвести їй роль прикраси.

— Зрозуміло, — нарешті сказала вона.

— От і добре. Насолоджуйся вечерею, а я візьмуся за важливі справи, — сказав Антон так, ніби почув відповідь, яка його цілком влаштовувала.

Невдовзі світло в залі приглушили, і ведучий оголосив початок офіційної частини. Під оплески Антон піднявся на сцену разом із найпомітнішими представниками керівництва. Юлія залишилася біля сходів, готова вийти, щойно її покличуть…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
КсеняУкраїна

Справедливість.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики