Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

На ювілеї компанії Антон танцював із колегою на очах у дружини, сподіваючись, що вона промовчить, як і раніше

Частина 23 з 35

Кілька секунд йому хотілося попросити її зупинитися, щоб вони могли поговорити без свідків. Та сором швидко поступився місцем образі.

— То це все було брехнею! — вигукнув Антон. — Ти дала мені повірити, що я сам розпоряджаюся своєю долею, а насправді весь цей час потай тримала все під своїм контролем.

— Я жодного разу не завадила тобі керувати компанією. — Валентина повільно похитала головою. — Я підтримувала тебе, бо довіряла тобі.

— І тепер цією ж довірою ти користуєшся, щоб мене знищити. — Антон указав на документи.

— Пане Костюк, річ не в тім, кому саме належать акції, — твердо втрутився Ігор. — Підстави для цих заходів — повноваження органів управління й обставини, які рада визнала істотними для компанії.

Антон залишив його слова без відповіді. Він дивився на Валентину, і очі в нього палали від люті.

— Перш ніж принижувати мене перед усіма, ти могла б зі мною поговорити.

Валентина відчула, що ще трохи — і вона заплаче.

— Скільки разів я намагалася з тобою поговорити, Антоне. Ти казав, що я нічого не тямлю у справах компанії, просив мене мовчати. А сьогодні звелів мені піти й пригрозив викликати охорону.

Заперечити йому не було чого. Він відвів очі.

У залі стало ще напруженіше, коли один із журналістів запитав Ігоря:

— Операції, які зараз перевіряють, стосуються відділу Юлії Дубровської?

— Попередніх висновків я не оголошуватиму, — відповів Ігор. — Не можна ставити під загрозу незалежну перевірку.

Кільком гостям вистачило й самого запитання, щоб повернутися до Юлії. Вона стояла біля виходу й так міцно стискала телефон, що побіліли кісточки пальців. Антон почав шукати її серед гостей.

— Юліє, підійди сюди, — наказав він.

Вона завагалася, та все ж підійшла.

— Зараз, по-моєму, не найкращий момент, — пробурмотіла Юлія.

— Ти знайома з цими контрактами? — Антон насупився. — Поясни їм, що з ними все гаразд.

Юлія глянула спершу на Ігоря, потім на Софію.

— Мій відділ завжди виконував вказівки, які отримував. За фінансові рішення, які ухвалюють в інших відділах, я відповідати не можу.

Антон завмер. Лише кілька хвилин тому ця жінка обіцяла розділити з ним майбутнє. Він розраховував, що вже вона-то стане на його бік без жодних застережень.

— Що ти таке кажеш?

— Я лише кажу, що кожен відділ відповідає за свою роботу, — тихіше промовила Юлія. — Не хочу, щоб мої слова зрозуміли неправильно.

Розгубленість змішалася в Антона з почуттям приниження. Місяцями Юлія запевняла його, що завжди буде поруч, що розуміє, чим йому довелося пожертвувати, що разом вони впораються з будь-якими труднощами. Тепер, коли його авторитет руйнувався, їй, схоже, важило тільки одне: захистити себе.

Валентина слухала без зловтіхи. Їй не треба було бачити, як Юлія зраджує Антона, щоб пересвідчитися в тому, що вона й так знала про їхні стосунки. Їй важко було уявити, що цей союз, збудований на зневазі до іншої людини, протримається, коли зникне вигода, яка його живила.

— Я знову прошу не розголошувати відомостей про перевірку, — сказав Ігор. — Тут, на святі, легко згарячу кинути звинувачення. Якщо комусь і доведеться відповідати за те, що сталося, це вирішуватимуть на підставі доказів.

Антон повернувся на середину сцени й обернувся до Валентини. У його погляді був відчай.

— Давай залагодимо це наодинці. Тобі не обов’язково продовжувати при всіх.

У погляді, яким вона відповіла, була недовіра. Ще кілька хвилин тому він сам звелів їй піти, погрожував покликати охорону й при всіх заявив, що для компанії вона ніколи нічого не важила. Тепер, коли йшлося про його власну репутацію, йому знадобилася розмова наодинці.

— Рада вже ухвалила рішення. Я не можу обговорювати його з тобою так, ніби це частина наших переговорів про шлюб.

— Я твій чоловік, — стишивши голос, сказав Антон.

Ці три слова прошили Валентину там, де ще жевріла остання надія. Стільки років вона чекала, що почує їх як зізнання у відданості. Тепер він вимовив їх так, ніби вони зобов’язували її слухатися.

— Я знаю. Тому мені й боляче, що ми до цього дійшли. Але наш шлюб ніколи не давав тобі права зневажати мене й не звільняв тебе від обов’язків…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
КсеняУкраїна

Справедливість.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики