— Галино Степанівно, добре, що ви зателефонували. Я сам збирався вас шукати.
Серце на мить збилося з рівного ритму.
— Виникли проблеми?
— Я отримав попередні відомості. Ваше право власності підтверджено повністю: ви єдина власниця, тут сперечатися нема про що. Але на квартирі зареєстроване обтяження.
Незнайоме юридичне слово видалося особливо тривожним. Ілля Андрійович пояснив: житло не можна продати, подарувати чи переоформити, доки не буде знято встановлені обмеження.
— Звідки вони взялися?
Юрист помовчав, ніби шукав менш жорстке формулювання.
— Вісім місяців тому квартиру передали в заставу комерційному банку. Під неї оформлено дуже великий кредит.
Я перестала відчувати вітер. Повітря застрягло в горлі, а рука так сильно стиснула телефон, що заболіли пальці.
— Але як? — тільки й змогла запитати я.
Вісім місяців. Саме тоді, минулої зими, я тяжко захворіла на запалення легень. Майже два тижні трималася висока температура, часом я не розрізняла день і ніч. Богдан багато працював, а Оксана доглядала мене з такою турботою, якої раніше ніколи не виявляла.
Вона приносила бульйон, змінювала вологі компреси, ходила по ліки й увесь час з’являлася з паперами.
— Матусю, прийшло повідомлення зі служби, строки спливають. Підпишіть тут, вам навіть вставати не треба.
Іншим разом це нібито була довідка для житлової контори, потім ще якась формальність. Оксана тримала аркуші на вазі й показувала місце для підпису. Від жару літери розпливалися, голова не трималася на подушці. Я довіряла дружині сина й ставила підпис, аби тільки знову заплющити очі й провалитися в сон.
— Ілле Андрійовичу, там стоїть мій підпис?
— За паперами ви особисто погодилися бути заставодавцем, а підпис засвідчено. Я запросив копії всього пакета. Уже зараз видно, що обставини оформлення потребують серйозного розслідування.
Мені не потрібне було продовження. Це виявилося гірше за просте підроблення. Вони скористалися хвилинами, коли я була цілковито безпорадною. Поки я насилу дихала й вірила в турботливі руки поруч, мені спокійно підсовували документи, що ставили під загрозу мою квартиру.
— Яка сума?
Названа цифра була майже дорівнювала вартості квартири. Таких грошей я не змогла б накопичити за кілька життів. Остання тонка нитка, що пов’язувала мене з колишньою вірою в сина, не обірвалася — вона розсипалася попелом.
Тепер їхній задум постав цілком. Молоді взяли величезну суму під заставу єдиного мого майна. Гроші призначалися для їхнього красивого життя: ремонту, покупок і нових ознак добробуту. Коли настав би строк розплати, банк забрав би квартиру. Мене заздалегідь вивезли подалі, щоб я не дізналася правди й не завадила, поки ще можна було щось змінити.
Спогади про зимову хворобу поверталися вже не окремими туманними кадрами, а єдиним ланцюгом. Лагідний голос Оксани, акуратно поправлена ковдра, ручка, вкладена мені в пальці, її наполегливість щоразу, коли треба було підписати, — усе набувало іншого сенсу. Турбота, за яку я була вдячна, правила за прикриття. Від цієї подвійності ставало важче, ніж від самої суми боргу.
Розвалений будинок був не подарунком і навіть не тимчасовим засланням. Він мав стати місцем, де я безслідно зникну з їхніх планів, поки вони витрачають рештки мого життя…
