Молоді оселилися в мене й швидко розподілили обов’язки, навіть не спитавши, чи згодна я з їхніми планами

До другої години ночі Людмила Петрівна не склепила очей. Хлопчики, звиклі до вседозволеності й надані самі собі, навідріз відмовлялися лягати в ліжко. Вони з диким вереском бігали вузьким коридором, з розгону врізалися в двері, вимагали спочатку яблучний сік, потім шоколадне печиво, потім істерично просили ввімкнути інший, правильний мультик. Оксана, збираючись на своє свято, не залишила їм чистих піжам і навіть не сказала, де лежать їхні зубні щітки.

Людмила Петрівна добру годину шукала дитячі речі в їхній кімнаті, спотикаючись у напівтемряві об розкидані по всій підлозі пластикові іграшки, деталі конструктора й зім’ятий одяг. Вклавши їх нарешті на початку дванадцятої, коли в обох сіли батарейки, вона лягла на своє ліжко поверх покривала й довго, в цілковитій темряві, слухала, як монотонно гуде старий холодильник на кухні. У неї нестерпно нили ноги після важкого робочого тижня, а у скронях пульсував глухий, важкий, свинцевий біль, від якого не рятували пігулки.

Скрегіт ключа в замковій шпарині пролунав о пів на третю ночі. У коридорі приглушено, напідпитку хихотіла Оксана, упускаючи щось на підлогу. Михайло сердито шипів на неї, благаючи бути тихіше й не розбудити матір.