Коли вони нарешті відсторонилися, Андрій притулився чолом до її чола й усміхнувся так відкрито, як не всміхався від юності.
— Ходімо розбудимо хлопчиків. Вони мають першими дізнатися, що ми одружимося.
— Зараз? Уже майже північ!
— Я надто довго чекав на цю родину. Не хочу втрачати ще жодної хвилини.
Вони побігли пляжем, тримаючись за руки. Пісок заважав іти, обоє перечіпалися, сміялися і щокілька кроків знову зупинялися, щоб поцілуватися й переконатися: те, що відбувається, не сон.
У кімнаті близнюків горів слабкий нічник. Богдан і Максим, ніби відчувши зміну, не спали. Старший сів на ліжку й сонно потер очі.
— Мамо, тату, чому ви смієтеся?
Марина сіла між дітьми й обійняла обох.
— У нас для вас важливий сюрприз.
— Який? — Максим позіхнув, але посунувся ближче.
Андрій опустився перед ліжком навколішки. Перед ним були троє найдорожчих людей — жінка, чию довіру він поступово повертав, і діти, які навчили його любити без умов.
— Ми з мамою одружуємося. Влаштуємо велике свято й запросимо всіх наших друзів.
Сонливість Богдана зникла. Він радісно заплескав у долоні.
— А торт буде?
— Найбільший торт, який бачило це селище, — пообіцяв Андрій.
Діти засміялися й полізли обіймати батьків. Марина зустрілася з Андрієм поглядом поверх їхніх голів. Після довгих місяців страху ця проста тісна кімната вперше здавалася їй місцем, де вміщалося все щастя світу.
Уранці новина про заручини розлетілася селищем швидше за вітер. Підготовка відразу перетворила тихі вулиці на гамірний мурашник. Тітка Віра очолила кухню й почала розпоряджатися так рішуче, ніби годувала не одне селище, а цілий край. Петро з рибалками взявся прикрасити пляж прапорцями з клаптиків, які принесли місцеві жінки. Дітям доручили збирати польові квіти для вівтаря на піску.
— За все життя не бачила тут такого пожвавлення, — сказала Галина Марині, коли вони обговорювали останні приготування. — Здається, ніби разом із вами одружується все селище.
Марина всміхнулася. За три тижні після пропозиції вона знову навчилася мріяти: уявляла їхній спільний дім, ранковий сміх дітей, Андрія поруч і роки, які більше не доведеться проживати на самоті. І все ж у глибині щастя лишалася тонка тривога, що не дозволяла остаточно повірити в майбутнє…
