Життя без прикрас— Кажуть, ночами садить.
— Ліхтариком світить?
— Який ліхтарик! Удень вона там. Сама бачила, на колінах повзає.
— Усе після тієї бурі, коли онука загубилася. Нервове, мабуть.
— Та вона зроду дивакувата. Мати — слова не витягнеш. Віктор із нею намучився за своє життя.
— Не мучився він, — утрутилася з-за прилавка Ольга. — Любив він її. Вам би так своїх чоловіків любити.
Жінки замовкли. Невдовзі знову зашепотілися, тільки тихіше.
Денисові новину повідомив через тиждень сам Роман Леонідович Сосновський. Фермер у районі був великий: понад двісті гектарів під пшеницею й соняшником, три комбайни, власний тік, техніка. Працівникам платив без затримок, школі допомагав; злим його не вважали, радше порядним. Тільки землю він перераховував, як бухгалтер гроші. Ларисина смуга давно дратувала його: ділила поле навпіл, змушувала сівалку робити гак, витрачати зайвий час і солярку.
— Здрастуй, Денисе. Поясни-но мені: взимку ми з тобою про продаж говорили. Мати збирається землю віддавати?
— Збирається, Романе Леонідовичу. Поки що роздумує.
— Тоді навіщо засіяла? І на моєму ж тракторі зорала! Іллюшка потай попрацював, я його мало не вигнав. Ти вже відповідай без цих роздумів: продає чи ні?
Того ж вечора Денис зателефонував матері.
— Мамо, що ти коїш?
— Кукурудзу саджаю, Денисе. Точніше, вже посадила.
— Навіщо? Ти ж обіцяла подумати.
— Я й подумала.
— І вирішила, що без такої сили-силенної кукурудзи не обійдешся? Ти ходиш насилу! Мені на хворі коліна скаржишся, а сама цілий тиждень на них полем повзала. Хочеш звалитися там, щоб Оксана Дмитрівна лише через три дні тебе знайшла?
— Денисе, не треба на мене кричати.
— Та не кричу я! Зрозуміти не можу. Ти поясни.
Лариса Андріївна не відповідала. Слова не йшли. Розповісти б синові, що був у нього п’ятирічний дядько, що вона випустила його руку в хуртовині, що знайшли його в снігу за двісті кроків від дому. Але з чого почати після шістдесяти років мовчання? Навіть Віктор почув лише найголовніше — одного разу, у перший рік подружнього життя. Більше він не питав. Мамі вона дала слово, батько звелів пам’ятати без розмов. І мовчання з роками вросло в неї, немов корінь старого дерева в камінь.
— Мені так хочеться, — вимовила вона. — Земля моя, від батька дісталася. Я хочу, щоб так було.
— Мамо…
— Втомилася я, Денисе. Поговоримо іншим разом.
Син відключився. Вона довго дивилася на телефон, хотіла набрати його знову, покликати: «Приїжджай, я тобі все розповім». Так і не набрала.
Кукурудза тим часом позначила посіви рівними зеленими рядочками. Спершу сходи були тоненькі, як трава, потім тягнулися дедалі вище. У червні Лариса працювала сапкою, виполюючи бур’яни. У липневу спеку носила від колонки воду першим, придорожнім рядам: земля там була найубогіша. До серпня стебла переросли господиню. Вітер шумів у зеленій живій стіні посеред голого запиленого степу; машини сигналили, пасажири здивовано дивилися з вікон.
Настю за літо так і не привезли.
— Спочатку нехай твоя мама заспокоїться, — казала Наталія Денисові й доньку не відпускала.
Сам він двічі приїжджав на день, привозив продукти, підправляв паркан. Про кукурудзу не говорив: розповідав про роботу, погоду, про Настину школу у вересні. Але Лариса Андріївна помічала його погляд на посіви й стиснуті щелепи.
Наприкінці серпня, покурюючи біля хвіртки, Денис раптом заговорив сам:
— Мамо, я ж дідову кукурудзу пам’ятаю. Маленький був, а пам’ятаю, як він учив мене саджалкою землю штрикати. Думав, корові вирощує.
— Корови в нього не було.
— Отже, ще комусь. Тоді я не питав.
— Зараз спитай.
Він глянув на матір. Вона трималася за штахетник, відчуваючи, як калатає серце. Зараз він поставить запитання, і вона розповість.
Розмову обірвав телефонний дзвінок. Телефонувала Наталія: Настя захворіла, температура, треба повертатися. Денис кинув цигарку під ноги, затоптав.
— Потім, мамо.
Він поїхав, і до розмови знову не дійшло.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.