Марина рік потай вчила арабську заради знайомства з родиною нареченого, але в машині почула розмову Таріка з братом

Чоловік завагався.

— Тоді мені потрібно йому зателефонувати. Я не можу брати машину без розпорядження родини.

— Гаразд, не треба.

Вона відійшла вбік і сама викликала таксі. Машина знайшлася майже відразу. Через десять хвилин застосунок показав: «Водій прибув», але біля будинку нікого не було.

Марина написала: «Де ви?»

Відповідь надійшла за кілька секунд: «Біля воріт. Мене не пропускають».

Вона швидко пішла до виходу. Охоронець упізнав її й чемно всміхнувся.

— Там моя машина, — сказала Марина англійською. — Відчиніть, будь ласка.

Чоловік подивився на дорогу за воротами.

— Зачекайте трохи. Машина родини зараз під'їде.

— Мені не потрібна машина родини. Я викликала таксі.

Охоронець знову всміхнувся.

— Мені сказали, що ви виходите з кимось із родини або їдете їхньою машиною. Я маю спершу зв'язатися з паном Халідом.

— Хто вам це сказав?

— Такі в мене розпорядження.

І відразу ж підняв рацію, повідомляючи комусь у будинку, що гостя збирається вийти сама.

— Я не питаю дозволу в Халіда. Просто відчиніть хвіртку.

Він не зрушив з місця, не заступив їй дороги, не торкнувся її. Просто не відчинив ворота.

Марина подивилася на зачинену хвіртку. Ще хвилину тому вона була певна, що може просто взяти сумку й піти.

За спиною почулися швидкі кроки.

— Марино!

Вона обернулася. Тарік ішов до воріт.

— Що відбувається?

— Я їду до готелю.

Він подивився на сумку.

— Навіщо?

— Хочу пару днів побути сама.

— Чому?

— Бо мені треба подумати.

Тарік перевів погляд на охоронця, потім знову на Марину.

— Ти вирішила піти з дому моїх батьків, нічого не сказавши?

— Я хочу два дні пожити в готелі.

— Тут так не заведено.

— Тут заведено обмежувати свободу.

— Не влаштовуй сцену.

— Чому мене не випускають?

— Тебе ніхто не тримає.

— Тоді відчиніть ворота.

Тарік подивився на неї кілька секунд, потім сказав охоронцеві щось арабською. Замок на невеликій хвіртці поруч із воротами клацнув.

— Бачиш, ніхто тебе не тримає.

— Таксі вже поїхало. Викличу інше. Або взагалі полечу додому раніше.

— Ти нікуди не полетиш. Я переніс зворотні квитки.

Марина не відразу зрозуміла сенс цих слів.

— На коли?

— На наступний місяць.

— Ти змінив мій зворотний квиток без мого відома?

— Наші квитки. Батько попросив залишитися довше, владнати деякі справи. Яка різниця, місяць чи два?

— Різниця в тому, що я погодилася на місяць.

— Я думав, тобі тут сподобається, тому вирішив не питати. Не думав, що через це треба влаштовувати окреме обговорення.

— Ти вирішив за мене, як я проведу ще один місяць, і вважаєш, що це навіть не треба обговорювати? Я все одно поїду до готелю. Мені треба подумати.

Тарік стомлено подивився на неї.

— Добре. Викликай іншу машину.

Тарік відійшов від воріт. Формально він справді її не зупинив, але ввечері, вже в готельному номері, Марина відкрила застосунок авіакомпанії. Дата повернення змінилася ще на чотири тижні.

Вона довго дивилася на екран. Тепер Марина думала лише про одне. Що ще Тарік вирішив за неї?

Вранці від Таріка було сім пропущених викликів і повідомлення: «Я приїду, нам треба поговорити».

Марина відповіла: «Поверни квиток на попередню дату, я хочу додому».

Тарік написав: «Такі питання не вирішуються повідомленнями».

Марина відразу ж надіслала: «Квиток ти якось без розмови вирішив».

Через сорок хвилин Тарік уже чекав на неї в холі.

— Я був неправий. Не мав змінювати квитки без тебе.

— Тоді поверни попередню дату.

— Ні, ми залишимося ще на місяць.

— Хто вирішив?

— Я. Мені треба бути тут через роботу батька.

— Тобі? А я до чого?

— Ти моя наречена. Незабаром ми будемо родиною.

— А в родині лише ти можеш вирішувати, де нам жити?

Тарік важко видихнув.

— Іноді комусь доводиться ухвалювати рішення. Відповідальність за родину буде на мені.

— А за моє життя теж?

— Не пересмикуй.

— У мене через три тижні співбесіда.

— Перенесеш.

— Я вже домовилася.

— Значить, знайдемо тобі іншу роботу.

Марина втупилася в нього.

— У мене вдома ти казав, що я можу працювати де захочу.