Життя без прикрасМаленька, сухенька, згорблена, старенька дивувала молодим обличчям: біла гладенька шкіра, лише під очима й на лобі легенькі зморшки. Красиві сірі очі під темними віями дивилися суворо, пронизливо. Здавалося, вони живуть окремо від неї й самі попереджають Марину про небезпеку, велять слухати й запам’ятовувати. Вона й слухала — уважно, нічого не пропускаючи.
— Рано ти заміж поквапилася, — невдоволено сказала старенька. — Інша людина тобі долею призначена. Тільки ви ще не зустрілися.
І це було дивно чути. Шість років Марина жила з Анатолієм і досі вважала свій шлюб щасливим. Познайомилися вони сім років тому, коли їй було двадцять дев’ять і вона приїхала із села шукати заробітку в місті.
Тоді Марина щойно поховала бабусю. Після інсульту та одинадцять років пролежала вдома, і всі ці роки онука її доглядала. Жили бідно: бабусина пенсія та те, що Марина вторговувала за врожай зі своєї ділянки.
Виручала жвава траса неподалік села. Місцеві влаштували біля неї невеликий ринок: везли туди все, на що було багате господарство, — зелень, молоко, м’ясо. Марина торгувала садовими яблуками й малиною, городиною.
За довгу бабусину хворобу будинок зовсім занепав. Дах треба було терміново латати, вікна й двері, крізь які дуло наскрізь, міняти. На все потрібні були чималі гроші, а роботи в селі не було. Тому після похорону Марина й вирушила до міста.
Хотілося ще й причепуритися. Поки бабуся жила, купувати обнови не вдавалося: Марина перешивала старі речі, розпускала кофти й в’язала з тієї самої пряжі щось інше. Мріяла про річ добротну, нову, гарну — нехай недорогу. Хоча б про сукню.
Робота знайшлася швидко: прибиральницею в маленькому офісі компанії, що торгувала квітами. Магазинів у неї було декілька, у різних частинах міста, а володіла ними Лариса Юріївна. Самим миттям підлоги обов’язки Марини не обмежувалися. Її часто просили виконати термінове доручення, купити щось для офісу або вийти на підміну в магазин.
Якось у розпал робочого дня до власниці прийшов її син. Тридцятирічний Анатолій тоді вперше побачив Марину й відразу вирізнив її серед працівниць матері. Таких дівчат він раніше не зустрічав.
На красивому виразному обличчі завжди грав ніжний рум’янець, з-під витончено вигнутих брів дивилися величезні чорні очі. Тяжке життя привчило Марину стійко зносити труднощі, й усмішка в неї залишалася осяйною. Навіть коли колеги кепкували з неї, а траплялося, й глузували всерйоз, вона не сердилася й не ображалася.
Говорила вона теж незвичайно. Про що завгодно могла розповідати — слухати все одно було приємно й цікаво: ніби замість голосу звучала напрочуд гарна мелодія. Щоправда, траплялися в її мові сільські слівця, що неприємно різали слух: «їхнійого», «отойво», «у пальті». Але, крім цього, причепитися було ні до чого.
Добра, проста, щира, Марина притягувала людей, наче магніт. Навіть покупці вирізняли її, й особливо помітно це стало під час епідемії грипу. Лариса Юріївна відправляла її заміняти хворих продавців, і варто було Марині опинитися за прилавком, як продажі зростали. Прихилити до себе людину вона вміла.
Анатолій швидко оцінив її чесноти й запросив на побачення. Для його матері ця новина стала потрясінням: син зібрався зустрічатися з прибиральницею! Зовсім про іншу невістку вона мріяла.
— Мамо, з ким мені зустрічатися, я розберуся сам, — різко сказав Анатолій. — Не школяр. А мову виправити неважко. Через тиждень тих слівець, які тобі не подобаються, у неї вже не буде. Запевняю тебе.
— Сину, я тебе не розумію, — щиро дивувалася Лариса Юріївна. — Так, Марина симпатична, навіть красива. Але краса в неї сільська. І за фігурою зовсім не стежить. А народить — скільки важитиме? Центнер! Така дівчина тобі потрібна?
Сам Анатолій теж дивувався своєму потягу. Зазвичай, як і більшості чоловіків, йому подобалися стрункі дівчата: тонка талія, помірні форми. У Марини талія була тонкою, але все інше — пишне, об’ємне. І все-таки його тягнуло саме до неї.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.