Лікар Максим розмовляв із п’ятирічною Надею після отруєння її вітчима, але розмова несподівано повернулася до чашки чаю

Оксана висипала на стіл вміст сумки: два флакони без заводської етикетки, з аптечними наклейками, написаними від руки, блістер валідолу, дитячу гребінець із намотаним на зубці світлим волоссям.

Максим узяв гребінець, підніс до лампи. Волосся просвічувало, тонке біля кореня, з темною поперечною смугою.

— Оксано, зв’яжіться з реанімацією. Нехай готують аналіз на важкі метали. Кров, сеча — і в Гончара, і в неї, і в дитини. І нікому нічого до кардіології не повідомляти.

— Максиме Степановичу, Мельник уже спускалася, питала, де пацієнтка Савчук. Я сказала: у четвертому боксі.

Він подивився на двері. Матове скло, за ним — коридор. За коридором — сходи на третій поверх, де кардіологія.

— Коли?

— Хвилин п’ятнадцять тому.

— Отже, у нас є хвилин п’ять.

Коридор приймального відділення тягнувся на сорок метрів, і лампи в ньому стояли через нерівні проміжки, тож кожен, хто йшов ним, потрапляв зі світла в тінь і знову у світло, і обличчя його то спалахувало, то гасло.

— Кажуть, бізнесмен із тих, готельних.

— Та який готельний? Готельним був чоловік. Той потонув два роки тому, а цей новий.

— Тихіше, он Чернов іде, він не любить.

— А він узагалі щось любить?

Голоси біля сестринського поста злилися в шелест. Максим пройшов повз, не сповільнюючи кроку, з лотком у руці. Флакони в лотку дзенькнули. За спиною хтось пирхнув.

— Максиме Степановичу!

З боку сходів — стукіт підборів.

— Максиме Степановичу, хвилину.

Світлана Мельник зупинилася рівно під лампою, так що тінь від неї лягла майже вертикально, коротка й щільна. Сорок шість років. Ідеальний халат, ідеальна укладка, ідеально рівний тон.

— Мені сказали, що моя пацієнтка у вас у боксі. Савчук. У неї тяжка кардіальна патологія. Їй не можна лежати на кушетці в приймальному. Я забираю її до себе. Палата готова.

— Вона не ваша пацієнтка. Вона надійшла до мене.

— Вона під моїм наглядом уже два роки. У мене вся історія хвороби.

— Чудово. Мені якраз потрібна її історія хвороби. І всі кардіограми за два роки.

Зіниці Світлани Мельник ледь помітно звузилися, як об’єктив, який перевели з дальнього плану на ближній.

— Навіщо реаніматологу кардіограми?