Коля виріс у турботливій сім’ї, але випадково дізнався, що його знайшли немовлям на смітнику, і почав шукати рідну матір

Оксана любила матір і особливо була вдячна їй за Миколку. Якби Галина Андріївна тієї ночі не вийшла до сміттєвих баків, невідомо, чи залишився б він живий. Його порятунок був пов’язаний і з долею, і з людьми, які прийняли його.

Миколка одним із перших кинув жменю землі. Трохи постояв і відійшов убік. Слідом із натовпу вийшла літня жінка, порівнялася з ним.

— Знаю, ти наполегливо шукаєш матір. І про те, що тебе на смітнику знайшли, знаю. Ба більше: мені достеменно відомо, хто тебе туди викинув.

Миколка був приголомшений: нарешті з’явилася людина, яка могла допомогти. Але тут його покликала Оксана. Він відійшов лише на хвилину, а повернувшись, уже не побачив незнайомки. Надія, щойно зародившись, розтанула.

Одразу після похорону він вирушив на квартиру однокурсника. Удома не з’являвся понад тиждень. Коли повернувся, під очима були сині кола: увесь цей час не спав, намагаючись докопатися до істини. Він був близький до розгадки. Рідна мати нікуди не зникла — весь час залишалася поруч.

Закінчивши технікум, Миколка отримав розподіл на один із заводів міста. Тоді ж у нього з’явилася дівчина, Наталія. Він вирішив познайомити її зі Степаном та Оксаною. Під час першого візиту вона заговорила про те, що зовні він не схожий на батьків.

— Не очікувала, що у вас буде такий темноволосий син. Хоча спадковість же через покоління передається, може, він на когось із предків схожий.

— Це мої батьки, — різко сказав Миколка. — Обговорювати це я не збираюся. Тим паче в перший день знайомства.

Наталка дала зрозуміти, що поступається й продовжувати не буде. Загалом вона сподобалася Оксані та Степанові, хоча порушена тема змусила обох відчути ніяковість. Згодом за розмовою з’ясувалося, що дівчину виховувала бабуся: її матір позбавили батьківських прав. У двох молодих людей виявилися схожі долі.

Микола вже думав про одруження. Йому хотілося отримати батьківське благословення, і він прийшов до Оксани зі Степаном попросити його. Під час цієї розмови мимоволі згадалися тяжкі хвилини минулого.

— Ми зі Степаном теж до церкви ходили, — сказала Оксана. — І у вас сім’я буде міцна.

Микола погодився. Через кілька місяців вони з Наталією подали заяву про реєстрацію шлюбу. Їм дали зелене світло, і у вересні відбулося весілля.