Коля виріс у турботливій сім’ї, але випадково дізнався, що його знайшли немовлям на смітнику, і почав шукати рідну матір

— Зрозумій, так нічого не доб’єшся, — говорила Оксана. — Час марнуєш, а міг би до технікуму готуватися. Сам же збирався після дев’ятого класу на будівельника вчитися.

— Мамо, ти знову маєш рацію. Але мені весь час один сон сниться. Смітник, я маленький, і мені холодно.

Після цього Оксана вирішила звернутися до психолога. Наступного дня вони з Миколкою, дослухавшись до поради класного керівника, поїхали до Павла Сергійовича. Досвідчений фахівець одразу запропонував своє пояснення.

— Я впевнений, ваш син підсвідомо прагне знайти рідну матір. Ви його виховали, це важливо. Але серце зберігає пам’ять про жінку, яка його народила. Я вважаю, така пам’ять передається через гени, і з цим нічого не вдієш.

Лікар мав рацію: Миколка діяв автоматично. Можливо, йому було шкода ту жінку і він хотів чимось їй допомогти.

Після вступу Миколки до технікуму тривог в Оксани побільшало. Він виріс, уже сам вирішував, як жити, й останнім часом часто ночував у однокурсника. Вона телефонувала його батькам, запитувала, чи все гаразд.

— Нічого поганого в нас не відбувається, — відповідали їй. — Хлопці разом уроки роблять. Щоправда, Миколка іноді на пару годин кудись іде.

Оксана зрозуміла, що він знову шукає рідну матір. Увечері, коли Степан повернувся з роботи, розповіла йому про це. Чоловік відвів її до вітальні й показав старий календар. Він навмисно зберіг його; один із днів був зафарбований червоним олівцем.

— Бачиш позначку? — Степан тицьнув пальцем у календар. — Тоді ми з тобою й говорили про те, що він одного дня дізнається, хто його мати. Я попереджав: почне шукати. І зупинити його ти не зможеш.

Степан не сумнівався, що так і буде. Однак зараз Оксані потрібно було думати, як допомогти синові, а не згадувати колишні помилки. Насамперед вона вирішила долучитися до пошуків. Нехай Миколка бачить: сімейні проблеми їй небайдужі. Їй хотілося вірити, що за великого бажання можна знайти рішення.

Вона почала телефонувати знайомим лікарям. Допомогти ніхто не міг; у відповідь Оксана чула одне й те саме.

— Стільки часу минуло. Ти намагаєшся голку в копиці сіна знайти.

Миколка теж не сидів склавши руки. Познайомився з деякими мешканцями того двору, сподіваючись, що хтось згадає історію його появи. Поки що ні його зусилля, ні дзвінки Оксани нічого не дали.