Життя без прикрасНад кожною породіллею я їх повторювала. І над маленькою Оленою, коли та хворіла, і над сусідськими дітлахами, і над телятами; навіть корові, яка тяжко телилася, казала їх. Записувати ці слова не можна, вимовляти вголос теж. Старша молодшій передає їх з уст в уста. Не чаклунство це. На молитву схоже, тільки давніше за неї.
— Прихопить — тужся, скільки сили є, наче з ями вибираєшся. Підборіддя притисни до грудей. Ось так.
Настя слухалася: тужилася з криком, потім відпочивала й починала знову. Крізь подвійні рами все-таки тягло, і вогник на підвіконні тремтів. Заметіль не вщухала. Дерев’яна хата поскрипувала вся, наче корабель, що потрапив у шторм.
— Усе, не можу я більше, — вимовила Настя. — Нічого не можу.
— Можеш, люба. Уже голівку видно, темне волоссячко. Ще трохи лишилося.
— Видно? Справді?
— Так. Волосся твоє, таке саме темне.
Вона зібрала рештки сил. З обличчя, з усього напруженого тіла я бачила, чого їй коштувала наступна потуга. Показалася голівка, і тут виявилося те, чого я так боялася: туга петля пуповини на шиї. Один оберт. Дякувати, хоч не два.
— Зупинися, не тужся! — сказала я твердо, голосніше, ніж раніше. — Насте, ти мене чуєш? Часто дихай, як собачка. Поки не тужся.
— Чому? Що там?
— Дихати треба, я сказала.
Вона послухалася, задихала дрібно й часто. Під петлю я підвела два пальці. Пуповина натяглася, як мотузка. Пам’ятала материну настанову: ані ривка, ані поспіху, спершу послабити, потім зняти. Сама затамувавши подих, спробувала звільнити шийку. З першого разу не вийшло. З другого вдалося перекинути петлю через голівку назад.
— Тепер тужся, Насте. Тепер можна, скільки сили є.
Слідом за потугою дитина народилася. Я прийняла її на чисту пелюшку й чекала крику. Та малюк мовчав, обличчя лишалося синім. Перевернула його на долоні голівкою вниз, очистила ротик, ляснула по п’ятах. Крику все не було.
— Чому він мовчить? — закричала Настя. — Чому не плаче?
Я розтирала йому спинку, знову поплескала по п’ятках, подула в обличчя — і не відповідала їй. Він і далі мовчав. Тоді я вдалася до того, що робили мати й бабуся: обережно, потроху вдувала йому повітря, охопивши губами маленькі ніс і рот. Повторила кілька разів.
Він чхнув. Потім пролунав слабкий писк, як у кошеняти, і нарешті — сердитий гучний крик. Малюк почервонів, заворушив ручками. Кричав на всю хату, на всю заметіль, наче збирався заглушити вітер.
Сміх вихопився в мене сам собою. Я сміялася, а сльози бігли по щоках.
— Син у тебе, Насте! Чуєш свого богатиря?
Вона потягнулася до нього обома руками. Я поклала хлопчика їй на голі груди й накрила їх однією ковдрою. Настя щось шепотіла, не могла відвести від нього погляду. У теплі він потроху заспокоївся, тільки покректував.
Потім я зробила дві перев’язки шовковою ниткою й перерізала пуповину між ними прожареними ножицями. Дочекалася посліду, перевірила — цілий. Мати завжди вчила дивитися уважно: частина, що залишилася, могла спричинити небезпечну кровотечу. Слава тобі, Господи.
Крові Настя втрачала небагато, скільки й буває після пологів. Я набрала з підвіконня в сінях снігу, поклала торбинку з ним їй на низ живота, розтерла живіт для скорочення матки. Дала приготований відвар грициків — він у мене завжди був напоготові.
Хлопчика обмила в тазу теплою водою. Він знову закричав, наче образився. Загорнула його спершу в чисту пелюшку, потім у байкову ковдрочку, по яку Настя ходила до скрині, й поклала біля неї.
Уже наближався ранок. За вікном вітер гудів тихіше, колишнього виття не було. На підвіконні догоріла свічка, кіптява йшла тільки від лампи. Я дісталася до табурета біля ліжка й сіла: ноги більше не тримали, руки тремтіли. Дивилася на матір із сином і думала, що, мабуть, щастя саме такий вигляд і має. Навіть у чужій хаті, навіть після такої ночі.
— Клавдіє Анатоліївно… — Настя розплющила очі.
— Що, люба?
— Дякую вам.
— Не мені дякуй. Ви самі впоралися — ти й він.
Вона помовчала, усе ще дивлячись на сина.
— А про санчата ви обіцяли розповісти. Хто їх зробив?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.