Життя без прикрасУ перервах вона заплющувала очі й починала швидко, тихо говорити, наче марила. Я розбирала лише окремі слова:
— Мамо, не треба… Нікуди я не поїду. Він грошей не взяв, я знаю. Не взяв… Чому ти мовчала? Чому ніколи мені не розповідала?
Особливо я не прислухалася. Від породіль усяке почуєш: то матір кличуть, то чоловіка лають, то до Бога звертаються. Одна в мене до самого ранку частівки співала, а потім двійню народила.
Та тут Настя, дивлячись у стелю й наче ні до кого не звертаючись, запитала:
— Бабусю, ти мене справді чекала?
Я застигла біля печі, так і тримаючи відро.
— Що ти сказала, люба?
Відповісти вона не встигла — знову прихопило. Поставивши відро, я підійшла, взяла її за плечі, стала дихати разом із нею. Коли перейма минула, Настя лежала вся в поту, волосся прилипло до чола. І я знову побачила її темні широкі брови врозліт. Ліва трохи вища за праву.
Такі були в Олени. У мене самої замолоду. У Раїси, моєї бабусі, на єдиній уцілілій фотографії теж. Усередині в мене все обірвалося, та я змусила себе відігнати цю думку: хіба мало в кого схожі брови. Втішаєш себе, Клавдіє. Близько двадцяти одного року чекаєш, от і ввижається.
Близько третьої години Настя захотіла пити. Я дала їй теплої води, розмішавши ложку меду, а потім сказала:
— Ще пелюшки знадобляться й ковдрочка малюкові. У світлиці, біля вікна, скриня стоїть, там усе. Зможеш підвестися? Тобі між переймами походити б, так дитина швидше опускається.
Вона кивнула. Я допомогла їй устати; спираючись на стіну, Настя повільно подалася до світлиці, перевалюючись, як качечка. Скрипнуло віко скрині. Я тим часом перевіряла біля плити воду.
Потім зовсім перестала її чути. Ані зітхання, ані шелесту.
— Насте! Що ти там, Насте?
Не дочекавшись відповіді, я схопила лампу й кинулася за піч.
Вона не впала й не знепритомніла. Сиділа біля розчиненої скрині, витягнувши ноги, а на долонях тримала санчата. Крихітні, іграшкові, березові, із загнутими носками полозів. Спереду майстер вирізав кінську голову: і гриву, і ніздрі, навіть око розгледиш. Робота тонка, вся іграшка в долоні вміщується.
Близько двадцяти одного року я їх не виймала. Вони лежали на самому дні, у старому шкільному фартушку Олени. Видно, Настя шукала ковдрочку, розгорнула згорток і натрапила на них. Тепер вона перевернула санчата й розглядала денце, де розпеченим цвяхом були нерівно випалені слова: «Маленькому від батька. М.»
— Хто їх змайстрував? — запитала вона зовсім спокійним, незнайомим голосом. — Клавдіє Анатоліївно, чиї це санчата?
Я тримала лампу й не відповідала.
— Скажіть, будь ласка, — повела далі Настя. — Хто цей М.?
— Давня це річ, — вимовила я нарешті. — Облиш її поки. Тобі на підлозі не можна.
— Хто він?
Нова перейма виявилася сильнішою за попередні. Санчата випали з її рук, стукнули об підлогу. Настя закричала, вчепившись у край скрині. Я поставила лампу й підхопила її попід пахви. Важка, а колишньої сили в мені вже немає. Усе ж підняла й довела до ліжка.
— Давай потім про це. Усе розповім, що захочеш знати. Тепер дитину народжувати треба, зрозуміла мене? Зараз тільки це й є, усе інше зачекає.
Стиснувши зуби, вона кивнула. Біля відчиненої скрині на підлозі залишилися санчата, кінською головою до дверей.
На четверту годину перепочинку в Насті майже не лишилося. Я оглянула її, пам’ятаючи все, чого вчила мати: розкриття вже майже повне. Дитина йшла голівкою, як я й визначила раніше. За це я дякувала Богові. Найбільше боялася іншого положення — ніжками вперед або впоперек. Тут уже знадобилася б лікарня, а лікарні в нас не було.
— Недовго лишилося, люба. Ти добре тримаєшся, сильна ти дівчинка.
— Немає в мене сил, — простогнала вона. — І ніколи не було. Мама весь час казала: слабка я.
— Буває, що й мати помиляється.
— Тільки не моя. У неї все правильно, завжди. — Біль перервався коротким страшним смішком. — Вона й бреше правильно.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.