Дружина залишила Віктора із сином, якого він десять років вважав паралізованим, але син зажадав негайно піти з дому

Сторінку я вже збирався закрити, коли серед старих згадок помітив дисциплінарний розгляд. Пошук довелося продовжити. За кілька років до знайомства з нами Гончар працював в іншому регіоні, і там призначення сильнодійних препаратів кільком пацієнтам спричинило серйозний конфлікт. У матеріалах не було гучних звинувачень. Обережно перелічувалися порушення порядку призначення ліків, недостатній нагляд за станом пацієнтів і недотримання вимог до медичних записів.

Бездоганним фахівцем, яким Лариса представляла його мені, він уже не здавався. Колишні проблеми стосувалися саме препаратів, здатних впливати на свідомість і нервову систему. Я подивився на Максима. Син спав на боці, підклавши руку під голову, і в ньому вперше за багато років бачився змучений молодий чоловік, а не хворий, за яким потрібно безперервно наглядати. Мені стало важко дихати.

Згадалися рахунки Гончара, розповіді дружини про нові способи лікування, її незмінний аргумент, після якого я знову погоджувався платити.

— Вітю, якщо є хоч якийсь шанс допомогти Максиму, як ми можемо шкодувати на це грошей?

Я платив. І все ж виявлені перекази не пояснювали вартості всієї знайденої нерухомості. Сімейні заощадження скорочувалися, але власні фінанси я знав досить добре: зникнення суми, за яку можна купити всі ці об’єкти, помітив би. Виходило, що в Гончара було ще одне джерело. Я довго дивився на екран, поки не згадав про гроші Андрія.

Мій молодший брат помер сім років тому, після тяжкої хвороби. Він ніколи не одружувався, дітей у нього не було, а Максима він любив майже як сина. Аварія племінника його особливо вразила. Андрій часто приїжджав до нас, питав, що може зробити, яку допомогу ми готові прийняти. Незадовго до смерті він оформив велику спадщину на користь Максима.

Після завершення нотаріальних справ на окремих рахунках було близько двадцяти чотирьох мільйонів. Поки вважалося, що здатність сина до самостійного життя суттєво обмежена, великі витрати в його інтересах здійснювалися на підставі оформлених банківських повноважень і відповідних документів. Усім цим займалася Лариса, яка фактично організовувала лікування. Але призначення грошей брат пояснив мені сам, і ту розмову я пам’ятав чітко.

— Якщо мене не стане, нехай ці гроші будуть у Максима, — сказав Андрій. — Щоб він міг лікуватися й нормально жити. Не витрачайте їх на машини, на ваші сімейні потреби чи на справу.

— Обіцяю, — відповів я тоді.

Спочатку після смерті брата рахунки залишалися під моїм контролем. Потім робота забрала майже весь час, а Лариса дедалі частіше скаржилася: щоб оплатити кожну чергову процедуру, їй доводиться чекати на мене. Я підписав банківські документи, які дозволяли їй оплачувати лікування у встановлених межах і зобов’язували підтверджувати витрати паперами. Тоді це здавалося розумним устроєм. Вона щодня була поруч із Максимом і займалася ним; мене більшу частину дня не було вдома.

Тепер відкрити історію спадкових коштів було страшно. Доступ у мене зберігся: я брав участь у початковому оформленні рахунків, і відомості можна було отримати через старий архів документів та особистий банківський кабінет. Я увійшов, вивів операції за кілька років і кілька хвилин переглядав рядки. Потім зупинився й повернувся вгору, щоб перевірити вже прочитане. Помилки не було. Гроші йшли постійно.

За кожним переказом стояло переконливе пояснення. Десь оплачувалася індивідуальна нейрореабілітаційна програма, десь — спеціальний курс відновлення рухових функцій. Далі йшли обладнання, діагностика, приватне спостереження, медикаментозне лікування. Майже будь-який платіж на папері можна було пов’язати з потребами Максима. Але назви одержувачів повторювалися. Одні компанії належали Гончару або були пов’язані з ним через засновників, інші існували недовго й закривалися. У деяких збігалися адреси.

Я підсумовував витрати за кожен рік: десятки тисяч, сотні тисяч, потім мільйони. Частина цих платежів цілком могла бути справжньою оплатою лікування; я не збирався оголошувати фіктивним кожен рядок. Однак отримана загальна сума не відповідала тій медичній допомозі, яку насправді отримував мій син. Діставшись до залишку, я побачив лише невелику суму. Від приблизно двадцяти чотирьох мільйонів, які Андрій залишив племінникові, майже нічого не збереглося.