Життя без прикрасЯ більше не сперечався. По закритих шторах ковзнуло світло фар, машина зупинилася. Грюкнули дверцята, потім другі. Я прислухався — ще два грюкоти. Отже, приїхали щонайменше четверо.
— Вона привезла людей, — тихо сказав Максим.
Я кивнув. Кроки дійшли до ґанку, у замку повернувся ключ.
— Вітю… Вітеньку, ти вдома?
Лариса ввійшла першою. Я впізнав її, ще не побачивши: обережний, м’який, майже ласкавий голос. Таким тоном вона роками вмовляла мене більше ні про що не питати.
Я не відповів. Вона зачинила двері, за нею ввійшли решта. Крізь щілину між шторами я помітив рух тіней у передпокої.
— Не лякайся, будь ласка, — знову заговорила Лариса. — Я приїхала з людьми, бо хвилююся за тебе.
Максим подивився на мене. Я залишався в кріслі.
— Останніми днями з тобою коїться щось дивне, — продовжила вона. — На дзвінки не відповідаєш, вивіз кудись Максима. Взяв стару машину, якою стільки часу не їздив. Ти відчуваєш небезпеку довкола, я розумію. Але це прояв хвороби, Вітю. Тобі потрібна допомога.
Відраза була майже фізичною. Вона вже розповідала підготовлену історію для лікарів і всіх інших: підозріливий сімдесятирічний чоловік забрав людину з тяжкою інвалідністю, зник і перестав відповідати. Параноя, дезорієнтація, небезпечні вчинки. Якби я не знайшов її паперів, після кількох годин таких пояснень, можливо, засумнівався б і в собі.
— Павло приїхав зі мною, — сказала Лариса. — Він тебе знає, він спокійно пояснить, що відбувається.
— Вікторе Матвійовичу, прошу вас не хвилюватися, — почувся голос Гончара. — Ніхто не має наміру вам шкодити.
Я мало не розсміявся. Останніми роками він майже завжди звертався до мене на ім’я. Тепер йому знадобилася підкреслена ввічливість лікаря.
— Йдеться лише про обстеження, — продовжив Павло. — У такому стані не варто відкидати допомогу близьких.
Максим не ворушився. Його рука лежала на камінній полиці, і по збілілих пальцях я бачив, скільки сил забирає це очікування.
Лариса рушила до вітальні, слідом увійшов Гончар. За ними з’явилися двоє чоловіків в однаковому темному одязі. Вони не були ні лікарями швидкої, ні працівниками державної медичної служби — радше працівниками приватної організації. В одного була сумка, у другого — тека.
Я повільно підвівся. Лариса зупинилася у дверях.
— Ось ти де. — Вона всміхнулася спокійно, майже по-материнському. — Вітю, я так за тебе хвилювалася.
— Помітно, — відповів я спокійно.
Вона вдивлялася в моє обличчя, наче перевіряла, наскільки я справді не при собі.
— Де Максим?
Я промовчав.
— Він із тобою?
— Так.
Лариса зітхнула, вдаючи полегшення.
— Слава богу. Павло боявся, що без препаратів йому різко погіршає. Треба якнайшвидше відновити звичне лікування.
— Перерва небезпечна, — підтвердив Гончар. — Надто за тяжкого хронічного ураження нервової системи.
Я подивився на нього.
— Яке саме ураження ви маєте на увазі?
Він на мить завагався.
— Вікторе Матвійовичу, зараз не слушний момент для складної медичної розмови.
— Дивовижно. Я десять років оплачував ці складнощі, а поговорити про них часу так і не знайшлося.
— Вітю, не починай, прошу тебе, — втрутилася Лариса. Знову ця зверхня ніжність, ніби я вже не міг міркувати сам. — Усі знають, як ти любиш Максима. Заради нього й дозволь нам допомогти.
Чоловік позаду Гончара переступав з ноги на ногу. Я подивився на теку в його руках.
— Ви хто?
Він назвав приватну медичну організацію й пояснив, що приїхав за попередньою заявкою супроводжувати пацієнта на обстеження.
— Якого пацієнта?
Чоловік подивився на Ларису.
— Тебе, Вітю, — відповіла вона за нього.
Я кивнув.
— Ти привезла їх, щоб забрати мене з власного дому?
— Не треба так говорити.
— А як це назвати?
— Ти погодишся поїхати. Спокійно пройдеш обстеження, відпочинеш кілька днів. Лікарі все перевірять.
— А якщо я не погоджуся?
Відповіді не було довше, ніж раніше. Гончар прокашлявся.
— За явних ознак гострого стану діють відповідно до медичних показань і закону. Але я впевнений, що до конфлікту в нас не дійде.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.