Життя без прикрас— Вітю, любий, ходімо без хвилювань, — сказала вона, ступнувши до мене. — Максим залишиться зі мною вдома. Я за ним пригляну.
— Не будеш ти про мене піклуватися, — сказав Максим у мене за спиною.
Лариса завмерла, ніби не відразу змогла зрозуміти, звідки почула сина. Коли вона повільно повернула голову, Максим уже виходив із напівтемряви біля каміна. Спершу один крок, потім другий — і він зупинився за кілька метрів від неї та Павла. Поруч із ним нікого не було. Візок залишився осторонь, і триматися за чужу руку йому не доводилося.
У Павла збіліло обличчя. Лариса, здавалося, перестала дихати. Сумка вислизнула в неї з пальців, упала, але вона й далі дивилася на сина, якого десять років називала безнадійно хворим. На її обличчі не з’явилося ні материнської радості, ні подиву, ні полегшення. Страх. Вона дивилася так, наче головний доказ її брехні завалився просто перед нею.
— Так, мамо, це я, — спокійно сказав Максим.
Лариса розтулила рота, але нічого не вимовила. Стуливши його, вона знову подивилася вниз, на ноги сина.
— Як ти…
— Без таблеток, які ти давала мені вечорами, виходить помітно краще. — Максим трохи пересунув ногу, утримуючи рівновагу.
Павло відступив на пів кроку, і Лариса різко обернулася до нього. Не попросила оглянути сина, не стала з’ясовувати, звідки взялося відновлення. Мені вистачило цього повороту: переді мною мати дивилася на спільника, наче обоє в одну секунду зрозуміли, що спільний секрет більше не належить їм самим.
— Такого не може бути, — вимовив Павло.
— Що цьому заважає? — запитав я.
— Його діагноз, — відповів він, дивлячись на мене.
— Назви його, Павле. Який саме діагноз?
Мовчання.
Максим усе ще стояв; я бачив, якою ціною дається йому кожна наступна секунда. Проте до крісла він не потягнувся.
— Вітю, ти розумієш, чим ризикуєш? — Лариса нарешті заговорила. — Він може впасти й знову пошкодити хребет. Негайно посади його!
— Я не сяду, — відповів Максим.
— Максиме, любий, ти не можеш зараз судити про небезпеку. Ти тяжко хворий.
— Зараз я міркую краще, ніж вечорами, коли ви з Гончаром доводили мене до того, що я ледве міг вимовити слово.
Зміна в обличчі Лариси була ледь помітною. Але я її побачив, і Павло, судячи з його реакції, теж.
— Ти хоч розумієш, що говориш?
— Говорю те, про що мав заявити п’ять років тому.
— Ти хворий?
— Мене одурманювали, мамо.
Вона повернулася до мене, і колишня впевненість почала повертатися в її голос.
— Ось, Вітю, саме про це я тебе попереджала. Ти забрав його, позбавив необхідного для життя лікування, вклав йому в голову жахливі думки. Тепер змушуєш хворого сина стояти, аби тільки підтвердити власну параною. Павле, поясни йому! Скажи, що Максим не здатен сам оцінити свій стан.
Лариса знову діяла за заготовленим планом: усе, що їй заважало, ставало ознакою мого божевілля. Але Павло не встиг підтримати її. З коридору вийшов Леонід.
— З медичними заявами я б зараз не поспішав, — сказав він. — Робіть їх лише тоді, коли без цього справді не можна обійтися.
Лариса обернулася, і вперше я побачив на її обличчі справжню розгубленість.
— Леоніде?
— Добрий вечір, Ларисо.
— Навіщо ви тут?
— Я представляю інтереси Віктора.
— Ти запросив адвоката? — запитала вона, перевівши погляд на мене.
— Запросив.
— Ви бачите? — Вона майже кричала, звертаючись до решти. — Він усе заздалегідь підлаштував, улаштував якусь сцену! Хіба це не підтверджує його параноїдальний стан?
— Раджу обережніше добирати слова, — відповів Леонід, не підвищуючи голосу. — У нас є документи, з яких видно, що такі характеристики Віктора ви готували заздалегідь.
Цього разу зблідлу Ларису міг помітити не лише я. Павло дивився в підлогу.
— Про які документи ви говорите?
Леонід подивився на мене. Я підійшов до столу, взяв теку й поклав її перед собою.
— Про ті, по які Павло приходив уночі до твого кабінету.
Лікар різко підвів голову. Лариса стояла, не рухаючись.
— Не розумію, що ти маєш на увазі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.