Наступним Віктор зателефонував братові Марини. Той вислухав прохання про допомогу й відповів своєрідно: сказав, що зараз приїде не допомагати, а говорити кулаками, якщо Віктор ще раз потурбує їхню сім’ю.
— У тебе тепер своє життя. У нас своє, — кинув він і відключився.
Довелося Вікторові зняти квартиру на кілька днів. Там вони з Аліною й почали думати, як бути далі.
— Любий, — протягнула вона, — але ж у тебе є житло.
— Там діти живуть, — втомлено відповів Віктор.
— Але ж там твоя дружина.
— Алін, ти справді вважаєш, що трирічні хлопчики мають самі собі житло шукати?
— Я просто подумала…
Віктор раптом замовк.
— Хоча… думка є. Діти зараз поїхали. За місяць ми встигнемо знайти щось постійне.
— Вони поїхали відпочивати? — пожвавішала Аліна. — Я теж хочу. Ти мене повезеш?
— Аліно, не починай.
— А що я такого сказала?
Він тільки махнув рукою й зателефонував Марині.
Він розповів, що їм тимчасово ніде жити, і попросив пустити його в квартиру на кілька тижнів, поки діти не повернуться. Марина вислухала й сказала, що готова ввійти в становище. На три тижні. Не більше.
Аліна, як і казала свекруха, вставала ближче до обіду. Марина принципово готувала тільки для себе. Купила маленьку каструльку, зварила суп на дві порції. Запах розійшовся по всій квартирі так, що Віктор ходив довкола кухні, як голодний кіт.
Марина подивилася на нього і все-таки налила тарілку. Він їв так жадібно, ніби тиждень харчувався самим повітрям…
