Життя без прикрасВін підійшов, сперся на стіл і став чекати.
— Я давно до тебе небайдужа, — після паузи вимовила Ірина. — Тільки страшно порушити твій спокій. Ти стільки витримав, тепер тобі добре, спокійно… Не хочу зіпсувати.
Віктор мовчав. Надворі вітер знову кинув горобинову гілку на шибку — так само, як того вечора, коли Оксана вирішила поїхати. Тоді він залишився сам зі своєю бідою. Зараз перед ним була Ірина, яка вже кілька місяців працювала поруч і нічого не вимагала за свою підтримку.
— Мені ти теж небайдужа, — повільно сказав він. — Але страшно знову помилитися. Один раз уже було. З Оксаною здавалося — кохаю. А виявилося, кохання не було. Після Олени сам залишився, до першої живої душі потягнувся. Не хочу повторити це.
Ірина підвела голову; крізь сльози вона всміхалася.
— Давай без поспіху. Побудемо поруч, а далі побачимо. Тільки чесно одне з одним. Інакше не можна.
Він кивнув. Вона наблизилася, взяла його за руку, переплела свої пальці з його пальцями. Рука була тепла. Вони стояли мовчки, під цокання старого годинника й вітер у димарі.
Потім Ірина розімкнула пальці, вдягла куртку й пішла. Віктор дійшов із нею до дверей. Дивився вслід: темною вулицею вона йшла до річки, до човна, доки її силует не розтанув у синіх сутінках.
Перший перегляд фільму для Віктора влаштували всім Берестяним Логом. Максим провів інтернет до місця показу, під’єднав старий проєктор, який роздобув Петро, а за екран узяв простирадло на стіні. До клубу несли табуретки й пироги; хтось приніс термос із чаєм.
У темряві колись занедбаного клубу люди дивилися на власне життя. Незвично було впізнавати його збоку. Василь Степанович надрізав пташине крило, і його руки на екрані здавалися руками скульптора. Галина Іванівна діставала хліб; побачивши блискучу скоринку, хтось у залі ковтнув слину.
Потім показали село згори: тридцять хат біля замерзлої річки, дим над дахами.
— Цьому селу пророкували кінець, — говорив голос за кадром. — По всій країні тисячі таких: забиті вікна, останні старенькі. Тут люди вирішили не здаватися.
Про від’їзд Оксани розповіли без імен: дружина поїхала, чоловік залишився зі своєю бідою. У залі стихли. Віктор дивився на своє обличчя великим планом і думав, як інакше все виглядає звідси. Ні сорому, ні слабкості. Людину вдарили, вона підвелася.
Він скосив очі на Максима поруч. За рік син виріс, став ширшим у плечах, над губою намітився пушок. Важко було поєднати його з хлопчиськом, який видирався на горище заради двох поділок сигналу.
На простирадлі саме з’явився Максим за вечірнім монтажем. Закадровий голос пояснював, що початок поклав шістнадцятирічний син майстра, який сфотографував батькові вироби.
— Це ж ти всьому дав хід, — прошепотів Віктор, нахилившись до сина. — А я не вірив, пам’ятаєш? Думав, забавки.
— Ти, тату, — так само тихо відповів Максим, далі дивлячись на екран. — Ти не зламався, з цього все й почалося. Якби тоді ліг і не підвівся, я б сам не витягнув.
Світло ввімкнули, але ще хвилину ніхто не говорив. Галина Іванівна промокнула очі кутиком хустинки й навмисне голосно скомандувала:
— Чого сидите? Пироги ж холонуть!
Усі засміялися, стало легше. Заговорили разом, почали сперечатися, які кадри вдалися краще.
Віктор вийшов на ґанок начебто покурити, хоча не курив: захотілося побути самому. Над ним були зорі, у морозному повітрі тягло димом. За дверима сміялися й сперечалися його люди, які ще рік тому доживали віку поодинці.
Ірина вийшла слідом, стала біля нього й накинула йому на плечі тілогрійку.
— Змерзнеш.
— Дивно мені все це, — заговорив він, дивлячись угору. — Хвалять: не здався, молодець, яка історія. А я ж героєм не був. Різьбив птахів — більше нічого не вмів, нічого іншого не залишалося. Безвихідь це була, яка там сміливість.
— А геройство в цьому і є, — відповіла Ірина, притулившись до нього плечем. — Страшно, руки опускаються, а ти свою справу продовжуєш. Ти продовжував. Отже, герой, навіть якщо не збирався.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.