Потім одного ранку бабуся послизнулася на мокрих сходинках ґанку. Швидка привезла її з переломом шийки стегна до нас, в ортопедію.
Побачивши на ношах її обличчя, бліде, як простирадло, і те, як воно скривилося від болю, я мало не впала сама: в очах потемніло. Але бабуся підвела голову.
— Любий мій, обережніше з ношами, — сказала вона санітарові. — Не відро з картоплею несете.
Він пирснув. Я теж не втрималася. І тут мені стало ясно: усе буде добре.
Операція в бабусі пройшла вдало. Наш завідувач Подольський пояснив, що за належної реабілітації через два-три місяці вона зможе ходити з ціпком. Через пів року, можливо, обійдеться й без нього.
— Кістки — як у двадцятирічної, — посміявся він. — А язик як бритва. Уже всю палату в страху тримає.
Щодо палати він не перебільшував. Із бабусею лежала тітка Рая, колишня листоноша з-під сусіднього міста. Вона знала все про всіх на п’ятдесят кілометрів довкола. Перші два дні бабуся вислуховувала, хто з ким, хто за скільки й хто з чиєю дружиною. На третій урвала:
— Рає, вам свого часу в розвідку треба було йти. Зараз би вже генералом були.
Відтоді відданішої шанувальниці, ніж тітка Рая, у бабусі не було.
Батьки навідали її другого дня й затрималися хвилин на десять. Мама принесла сік і телепрограму, тато залишився біля дверей, нервово постукуючи пальцями по телефону. У коридорі мама зупинила мене:
— Лікарю, скільки мамі тут лежати?
При сторонніх вона називала власну доньку лікарем: так солідніше.
— Я медсестра, мамо. Тиждень, можливо, днів десять. Потім ще реабілітація.
— Тиждень… — Мама подивилася на тата. — Встигнемо?
— Із чим?
— Та так, ні з чим. Свої справи.
Тоді я не зрозуміла. Надвечір того самого дня зрозуміла.
Я чергувала вночі. Близько десятої вечора вийшла з грілкою для тітки Раї й побачила біля дальнього вікна батьків. Думала, вони давно поїхали. Голоси в них були негучні, але порожній коридор розносив кожне слово, як у храмі.
— Скупник приїде завтра, о десятій годині, — казав тато. — Дає триста дев’яносто тисяч. Швидко розрахується, без кредитів, без усієї цієї тяганини.
— Триста дев’яносто тисяч? — прошипіла мама. — Посередник же в сімсот тисяч оцінив.
— Наталко, посередникові три місяці треба, щоб продати. Немає в нас цих трьох місяців! Максим чекати не збирається. І батько Вікторії вимагає до кінця місяця відповісти, даємо ми на квартиру чи ні. Або беремо зараз триста дев’яносто тисяч, або нічого.
Мама помовчала лише секунду, а потім заговорила спокійно й діловито, як про погоду.
— Гаразд. Вона однаково туди не повернеться. З лікарні одразу відвеземо її в той центр у сусідньому місті. Із директоркою я домовилася. По чотири з половиною тисячі на місяць: із пенсії та із залишку після продажу. Довіреність у мене на руках. До нотаріуса завтра, о другій годині дня.
Далі мова зайшла про те, що буде, якщо бабуся дізнається.
— А якщо дізнається?
— І що? У вісімдесят один рік, зі зламаним стегном? На нас до суду поїде в інвалідному візку?
Вони обоє засміялися.
Я зупинилася за рогом; у руках була грілка, а вдихнути ніяк не вдавалося. Гаряча гума обпікала пальці, але болю я не помічала.
За хвилину батьки пішли до бабусиної палати. Я встигла відступити в кімнату чергових і дивилася звідти крізь скло. Мама ввійшла першою. Турботлива усмішка, нахил над ліжком, поцілунок у чоло.
— Спи, мамочко, ні про що не турбуйся, — прощебетала вона. — Ми про все подбаємо.
Про все.
Бабуся розплющила спершу одне око, потім друге. Довго дивилася на доньку.
— Знаю, Наталочко. Саме цього я й боюся.
Мама нервово засміялася, ніби почула жарт, поплескала по ковдрі. Вони з татом пішли. Я чула, як спускалися сходами, як унизу грюкнули двері.
Грілка в моїх руках устигла охолонути. Я все ще стояла в черговій кімнаті. Піти зараз і сказати бабусі? О десятій вечора, наступного дня після операції, коли її мучать жар і біль? Подольський не раз попереджав: для літніх людей після операції на стегні стрес буває небезпечнішим за сам перелом.



















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Viva babushka!