Удруге я спробував у серпні, тонше. Запропонував їй перейти на пів ставки зі збереженням оплати, щоб працювати менше.
Вона сказала: «Мені 64, а не 90. Ви мене в крісло садите». І тут я зрозумів, що роблю з нею те саме, що все життя робив із братом.
Жалію замість того, щоб пустити до себе. Тоді я зробив єдине, що виявилося правильним, і додумався до цього не сам, а Оля підказала. Я прийшов до Галини Іванівни й попросив у неї допомоги.
По-справжньому. Я сказав: «У мене в парку нікому вести побутівку й їдальню на 60 людей, там безлад, і я нікому не довіряю. Візьметеся?»
Вона подумала два дні й взялася. Вона тепер завідує в мене господарством у парку, у неї двоє підлеглих. І вона за два місяці навела там такий лад, якого не було 30 років.
Зарплата в неї вдвічі більша за колишню, і вона її заробляє, а не отримує, і це принципово різні речі. І коли я це нарешті зрозумів, я зрозумів і те, як треба було поводитися з Пашком, і з Олею, і з сином, усе життя. Пашкові я гроші не повернув.
Я повернути хотів. Я навіть конверт приготував, і Оля в мене його відібрала й сказала: «Ти що, знову?» І я не повернув.
Це, мабуть, найважче, що я зробив за весь рік. А банка з медом стоїть у мене в кабінеті на полиці. Порожня.
Я його з’їв. Увесь. До останньої ложки.
І не викинув банку. І коли мене питають, я кажу, що для скріпок. Скріпок у ній немає.
Віддавати легко. Віддаючи, ти лишаєшся зверху. Любов починається там, де ти дозволяєш людині щось для тебе зробити й дозволяєш їй побачити тебе слабким.
Брати теж треба вміти. Я навчився в 61 рік. Лежачи.
І шкодую тільки про одне. Що той сусід із третього поверху до цього не дожив. І так і не дізнався, що хлопчисько, який жбурнув йому гроші в під’їзді, зрештою все зрозумів.
