Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Даша понад рік надсилала гроші на лікування бабусі, але із запрошенням на весілля тітка зустріла її вороже

Частина 6 з 8

Усередині в Дарії вже палала пожежа. Жалю до родичок не лишилося; хотілося закатати обох у той самий новий бетон, яким вони залили бабусине подвір’я.

— Підемо до них, — спокійно відповів Дмитро, відчиняючи дверцята. — Спершу ти. Я за хвилину підійду: апаратуру ввімкну й вишеньку на торт приготую. Доможися, щоб вони все сказали прямо.

Дарія кивнула, вийшла й так грюкнула дверцятами, що машина хитнулася. Біля хвіртки вона щосили вдарила носком черевика по металу. Каркас загудів.

— Відчиняйте! — крикнула вона, збуривши гавкіт сусідських собак.

По той бік завовтузилися, потім стулка розчахнулася. Варя стояла перед нею багряна, важко дихаючи.

— Зовсім страх утратила? — заверещала вона. — Геть звідси! За хуліганство відповідатимеш: я просто зараз телефоную в поліцію!

Дарія рішуче відтіснила її й ступила на дорогу бруківку. Оленка вже вибралася з крісла-кокона: в одній руці тримала склянку, другою притримувала окуляри, що сповзали з маківки. Вигляд мала грізний, наче розлючена гусінь у стразах.

— Олено, тітко Варю, ну чого ми сваримося? — Зупинившись посеред подвір’я, Дарія сплеснула руками з удаваним захватом. — Я ж новину бабусі привезла, заміж виходжу! А потім подумала: весілля весіллям, а її здоров’я важливіше. Премію велику отримала, двісті тисяч. Хотіла особисто віддати їй на найкращі ліки. Де вона? Пропустіть, я їй гостинці й гроші передам.

Тітчине обличчя сіпнулося. Жадібність в очах спалахнула яскравіше за наднову: попереду маячили самотні двісті тисяч, а шлях до них наглухо заступала померла бабуся.

— Мені віддавай, сама передам. — Варя простягнула пухку долоню з короткими пальцями. — Ще інфекцію в дім притягнеш.

— Ні. Тільки їй самій. — Дарія похитала головою, не перестаючи всміхатися. — Інакше забираю всю суму та їду. Поки бабусю не побачу, більше ні копійки від мене не отримаєте.

Після цих слів Оленка ступила з ґанку. Пиха та звична безкарність витіснили рештки обережності. Дарію вона давно вважала дійною коровою — дурною, безвідмовною, яка сидить у місті й слухняно відстібає на першу вимогу. Задерла підборіддя, усміхнулася, показавши рівні вініри.

— Яка бабуся, Даріє? У тебе з головою все гаразд? — Голос пройшовся повітрям, наче циркулярна пилка. Вона ліниво покрутила склянку, демонструючи зверхність.

Дарія завмерла.

— Рік уже, як нашої бабусі немає, — виплюнула Олена, явно задоволена справленим враженням. — А гроші твої, щомісячні, на ліки які, ми на своє життя витратили. Усе собі облаштували. На них і живемо, зрозуміла?…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Євген ВасильовичУкраїна

Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв

Усі обговорення

Ще з рубрики «Сім'я»

Усі історії рубрики