Усередині в Дарії вже палала пожежа. Жалю до родичок не лишилося; хотілося закатати обох у той самий новий бетон, яким вони залили бабусине подвір’я.
— Підемо до них, — спокійно відповів Дмитро, відчиняючи дверцята. — Спершу ти. Я за хвилину підійду: апаратуру ввімкну й вишеньку на торт приготую. Доможися, щоб вони все сказали прямо.
Дарія кивнула, вийшла й так грюкнула дверцятами, що машина хитнулася. Біля хвіртки вона щосили вдарила носком черевика по металу. Каркас загудів.
— Відчиняйте! — крикнула вона, збуривши гавкіт сусідських собак.
По той бік завовтузилися, потім стулка розчахнулася. Варя стояла перед нею багряна, важко дихаючи.
— Зовсім страх утратила? — заверещала вона. — Геть звідси! За хуліганство відповідатимеш: я просто зараз телефоную в поліцію!
Дарія рішуче відтіснила її й ступила на дорогу бруківку. Оленка вже вибралася з крісла-кокона: в одній руці тримала склянку, другою притримувала окуляри, що сповзали з маківки. Вигляд мала грізний, наче розлючена гусінь у стразах.
— Олено, тітко Варю, ну чого ми сваримося? — Зупинившись посеред подвір’я, Дарія сплеснула руками з удаваним захватом. — Я ж новину бабусі привезла, заміж виходжу! А потім подумала: весілля весіллям, а її здоров’я важливіше. Премію велику отримала, двісті тисяч. Хотіла особисто віддати їй на найкращі ліки. Де вона? Пропустіть, я їй гостинці й гроші передам.
Тітчине обличчя сіпнулося. Жадібність в очах спалахнула яскравіше за наднову: попереду маячили самотні двісті тисяч, а шлях до них наглухо заступала померла бабуся.
— Мені віддавай, сама передам. — Варя простягнула пухку долоню з короткими пальцями. — Ще інфекцію в дім притягнеш.
— Ні. Тільки їй самій. — Дарія похитала головою, не перестаючи всміхатися. — Інакше забираю всю суму та їду. Поки бабусю не побачу, більше ні копійки від мене не отримаєте.
Після цих слів Оленка ступила з ґанку. Пиха та звична безкарність витіснили рештки обережності. Дарію вона давно вважала дійною коровою — дурною, безвідмовною, яка сидить у місті й слухняно відстібає на першу вимогу. Задерла підборіддя, усміхнулася, показавши рівні вініри.
— Яка бабуся, Даріє? У тебе з головою все гаразд? — Голос пройшовся повітрям, наче циркулярна пилка. Вона ліниво покрутила склянку, демонструючи зверхність.
Дарія завмерла.


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв