Дарина насолоджувалася першим ранком після весілля, але адміністратор ресторану попросив її терміново приїхати потай від чоловіка

Вихідні Дарина провела з батьками й Жанною: вони розмовляли, згадували, то сміялися, то плакали. У понеділок вона повернулася до школи.

У класі її зустріли радісними вигуками. Діти обіймали, навперебій показували свої малюнки. Дарина всміхалася, відповідала на запитання, проводила уроки. Її життя тривало.

Заяву на розлучення вона подала в середу. За словами юриста, процес не мав тривати довше ніж місяць. Віктор сперечатися не став: підписав усі папери, не висуваючи заперечень.

Квартира залишилася за Дариною. Ще до заміжжя житло було оформлене на неї, прав на нього у Віктора не було.

Минув місяць. Слідом минув другий, потім і третій. За осінню прийшла зима, а Дарина й далі працювала, зустрічалася з друзями, їздила до батьків. Вечори вона проводила у себе вдома: бралася до книжки або дивилася фільм. Біль потроху відступав. До того, щоб зовсім перестати його відчувати, було ще далеко — пережите залишило шрам. І все ж жити вже ставало легше.

У березні в неї на кухні зібралися Жанна й Поліна зі школи. За чаєм із пирогом розмова переходила з одного на інше.

— Дарино, я тебе поважаю за той вечір, — сказала Жанна. — Далеко не кожна жінка змогла б зробити те, що ти.

— Та облиш. — Дарина всміхнулася. — Мовчати я тоді не хотіла.

— А я серйозно. Ти всім показала, що зраду терпіти нема чого, що за себе можна боротися.

Поліна кивнула.

— Я теж так думаю. Мені самій та історія багато чого пояснила. Довіряти сліпо не можна. Треба дивитися, що відбувається, не заплющувати очі.

Зробивши ковток чаю, Дарина подивилася у вікно. Там кружляв білий пухнастий сніг. Весна ще не настала, але в повітрі вже відчувалося її наближення.

— Скоро буде тепло, крига скресне, бруньки розкриються. Почнеться нове життя, — тихо сказала вона. — А знаєте, що дивовижно? Я йому вдячна.

— Що? Кому — Вікторові? — Жанна мало не поперхнулася чаєм.

— Так, Вікторові. Я вдячна йому за правду, яку дізналася. І за те, що більше не вірю всьому з такою наївністю. Він змусив мене стати сильнішою. Якби не ця історія, я так і залишилася б тихою вчителькою, яка боїться за себе заступитися. Знала б, що її скривдили, а постояти за себе однаково не наважилася б. Тепер я знаю, що можу це зробити. Я тоді впоралася й більше не сумніваюся в собі: хоч би що сталося, впораюся. За це я йому й вдячна.

Жанна обійняла її.

— Дариночко, яка ж ти молодчина. Кращої за тебе немає.

Вони й далі балакали й сміялися за кухонним столом, поки за вікном падав сніг. Дарина відчувала свободу — від обману, від зради, від чоловіка, який задумав скористатися нею. Вона знову була сама, але більше не боялася цього. У самотності тепер було щось чесне, чисте.