Життя без прикрас— здивувався він, побачивши світло.
— Чекала на тебе, — відповіла я м'яко.
Він на секунду затримав погляд, ніби перевіряючи, чи немає в моїх словах прихованого змісту. Потім усміхнувся.
— Робота. Завал.
Він швидко пройшов у ванну, прихопивши телефон.
Я почула клацання замка. Через хвилину — приглушений голос. Не розмова по гучному зв'язку.
Він записував голосові повідомлення. Я не рухалася. Тільки пальці стискали кухоль так сильно, що кісточки побіліли.
Через кілька хвилин він вийшов, уже спокійний, навіть злегка розслаблений.
— Ти чого така тиха? — запитав він.
— Втомилася, — знизала плечима я.
Він підійшов, поцілував мене в маківку. Запах чужого парфуму майнув ледь помітною нотою.
Я раніше не відчувала його на ньому.
— Лягаємо? — запропонував він.
У спальні він майже відразу повернувся до мене спиною. Телефон поклав екраном донизу. Раніше він так не робив.
Я лежала і дивилася в темряву. Серце билося повільно, важко. Я не збиралася перевіряти камери вночі.
Я хотіла побачити все вранці, на холодну голову. Але близько одинадцятої я почула дивний звук. Легке металеве клацання, наче повертається ключ у замку.
Чоловік поруч ворухнувся. Обережно встав. Я заплющила очі, удаючи, що сплю.
Він вийшов зі спальні майже безшумно. Я чула його кроки в передпокої. Потім — шепіт.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.