— А шоколад навіщо опинився в скриньці? — запитав він після паузи.
— Я купила монети Миронові на день народження в піратському стилі. Сховала їх у порожню скриньку, щоб він завчасно не знайшов подарунок. Хіба я могла знати, що твоя мама теж полює на піратські скарби?
Назар проковтнув черговий шматок м’яса й уперше за всю розмову подивився дружині просто в очі. Ні образи, ні докору в його обличчі не було. Залишилися лише крайня втома й запізніле усвідомлення того, що сталося. Він мовчав, повільно крутив виделку між пальцями й, схоже, нарешті бачив усю нічну історію без зручних виправдань.
— Давай наступні вихідні проведемо вдома, — тихо запропонував він. — Мені чомусь розхотілося бувати на маминій дачі. І комарі тут надто люті, зовсім не дають спати.
Мар’яна ледь помітно всміхнулася, взяла склянку й підвелася з-за столу.
— Як скажеш. Доïдай і лягай. Завтра нам однаково доведеться їхати до міста й міняти квартирні замки. Раптом іще хтось заявиться по шоколад.
