Чоловік залишив Оксану з новонародженим без дому, але в пологовому їй зателефонували щодо заповіту

У поліції, у відділі економічних злочинів, зареєстрували заяву Оксани про шахрайство. Копії договорів, витяги з реєстрів, запис розмови в нотаріуса Лісовського та складений нею розрахунок збитків на 20 сторінках стали додатками до заяви.

На сон майже не залишалося часу. Вдень Оксана займалася Данилом, уночі після його годувань і вкладання спати працювала за кухонним столом. Мати мовчки приносила гаряче молоко з медом, ставила чашку біля ноутбука й ішла. Одного разу Оксана отямилася вранці над роботою: вона так і заснула за столом, а плечі вкривав мамин картатий плед.

Перед самим засіданням зателефонував Віктор. Не привітавшись, відразу заговорив про справу. Утома чувалася й тепер, зате вперше за довгий час голос був твердим.

— Ми з мамою сходили до слідчого. Розповіли все: чия була ідея, хто диктував, від кого гроші. Вона принесла розписку на триста тисяч. Виявляється, не викинула. Поки нас допитували як свідків.

— Правильно зробили.

— Твій адвокат іще повістку мені надіслав. Завтра прийду, відповім на всі запитання.

— Добре.

Після паузи Віктор додав:

— Оксано, я не намагаюся цим випросити прощення.

— Знаю. Тому й кажу: добре.

Оксана прийшла до районного суду за пів години до початку. Сіра будівля, високий ґанок, важкі двері; на другому поверсі пахло мокрим одягом і казенною фарбою. На ній був строгий темний костюм із квартири на Кленовій вулиці. По нього з’їздила Ірина: Оксана віддала ключі, подруга вибрала час, коли господарів не було, і забрала речі, нікого не зустрівши.

Данила залишили внизу з Мариною Олегівною. Заради засідання вона взяла відгул і тепер сиділа на лавці в холі першого поверху поруч із візочком, наче на посту.

Біля вікна в коридорі Оксана не відразу впізнала свекруху. Старе сіре пальто, ні брошки, ні укладки; обличчя наче зблякло. Світлана Андріївна ступила до неї й зупинилася.

— Я не знала, що вони все на мене звалять, — глухо промовила вона. — Казав, треба тільки папери підписати. Думала, на старість зароблю.

— А до опіки ви скаржилися тричі на день, Світлано Андріївно. Теж не знали, що робите?

Свекруха опустила погляд.

— Текст він давав. Я надсилала.

— Так. Надсилали ви.

Оксана пройшла далі. Світлана Андріївна залишилася біля вікна, проводжаючи її поглядом.

За п’ять хвилин до початку з’явився Дмитро зі своїм юристом Антоном Михайловичем Кравченком. На Дмитрові бездоганно сиділо темне пальто, волосся було щойно підстрижене. Худорлявий, гладко виголений Кравченко тримав тонку шкіряну теку; усмішка жила в нього лише на губах.

Помітивши Оксану, Дмитро трохи схилив голову й усміхнувся, як шахіст суперникові в партії, яку вже вважає виграною. Вона не усміхнулася у відповідь. Дивилася спокійно й довго — так само, як на звіт, де все потрібне вже знайдено.

Тетяна Яківна в’їхала пандусом біля службового входу. До зали її підняли суддівським ліфтом: іншого тут не було. У коридорі вона впіймала погляд Оксани й підморгнула.

— Ну що, сусідко за заповітом, повоюємо?

Засідання вела Валерія Павлівна Шульга, жінка років п’ятдесяти, коротко стрижена, сива, зі стомленими уважними очима. Без довгого вступу назвала учасників, роз’яснила права й перейшла до спору.

Кравченко виступав першим, упевнено розставляючи паузи:

— За десять місяців до складання заповіту спадкодавець переніс тяжкий інсульт. Його лікуючий невролог із приватної клініки готовий підтвердити серйозні когнітивні порушення: погіршення пам’яті, сплутаність, емоційну нестійкість. І в такому стані літня хвора людина без видимої причини передає сорок відсотків сімейного підприємства сторонній жінці — дочці колишньої хатньої робітниці, засудженої, як відомо, за тяжкий злочин. — Юрист розвів руками. — Усе вказує на тиск. Просимо призначити посмертну судово-психіатричну експертизу та визнати заповіт недійсним.

— Слухаємо відповідачів, — сказала суддя.

Гончар почав підводитися, але Оксана м’яко торкнулася його рукава.

— Ваша честь, дозвольте мені самій?

Шульга кивнула. Оксана встала, не взявши жодного аркуша: документи, пронумеровані й розкладені по порядку, залишалися перед адвокатом. Говорила вона неголосно, рівно, як на підсумковій нараді з клієнтами.