У цій утомі було більше сили, ніж у крику. Гончаренко грюкнув долонею по столу. «Максиме, що це?» Максим розвернувся до нього.
«Жінка образилася через програний спір. Таких історій десятки в будь-якому великому проєкті». Оксана тихо сказала: «Саме так.
Десятки. І ми вже знайшли шість. Троє готові говорити офіційно, двоє дали документи, один поки боїться».
Після цих слів зала зашуміла. Петренко підняв руку, закликаючи до тиші, але жест вийшов надто різким. Оксана помітила це.
Вона бачила, як чиновник, звиклий керувати людьми через паузи, втрачає темп. Темп був важливий. Коли противник втрачає ритм, він починає говорити зайве.
Черненко втрутився. «Пані Мельник, ваші матеріали можуть бути предметом перевірки, але ця зустріч не є судовим засіданням. Ви не маєте повноважень влаштовувати публічну страту ділової репутації».
Оксана повернулася до нього. «Згодна. Тому я не виношу вироку.
Я показую ризики тим, хто фінансує проєкт». Вона зробила паузу й додала: «А також фіксую спроби створити хибні звинувачення проти мене через свідка з дому Руденка».
Черненко ледь помітно напружився. Максим різко підвів очі. На екрані з’явилася заява Ірини, де вона підтверджувала, що Оксана пішла лише з особистими речами.
Максим зрозумів, що схема з Іриною померла раніше, ніж народилася. Але гірше було інше. Оксана показала не лише заяву, а й запис дзвінка керуючого, де той вимагав дізнатися місцеперебування дівчини.
Юристи за столом пожвавилися. Тиск на домашній персонал виглядав брудно, зрозуміло й небезпечно. «Ти записуєш усіх», — прошипів Максим.
Оксана подивилася на нього прямо. «Ні, але люди почали записувати вас задовго до мене, бо боялися, що без запису їхню правду знову зітруть. Подумай, Максиме, чому у твоєму домі стільки людей носили страх у кишені разом із телефоном?» Ця фраза прорізала залу.
Валентини Іванівни тут не було, але Максим ніби почув її важке дихання за спиною. Він відчув, що втрачає не лише гроші, а й право розповідати історію. Оксана забирала в нього головну зброю — можливість назвати всіх інших невдячними, брехливими, слабкими.
Петренко нарешті заговорив. «Пані Мельник, чого конкретно ви хочете від учасників проєкту?» Його голос був рівний, але в ньому з’явилася втома. Оксана вже знала.
Він шукає не істину, а ціну виходу. Вона відповіла так само рівно: «Незалежний аудит, розкриття кінцевих бенефіціарів, захист свідків, замороження спірних операцій і передача матеріалів слідству». Максим розсміявся.
«Тобто ви хочете вбити проєкт?» «Ні, — сказала вона, — я хочу відділити проєкт від злочину. Якщо він може існувати без подвійних застав, підроблених оцінок і тиску на власників, він виживе. Якщо ні, отже, помирає не проєкт, а схема».
Діана опустила очі. У цю мить вона остаточно зрозуміла, що Максим не врятує її родину. Він сам ставав центром пожежі.
Петренко зрозумів те саме, але його обличчя лишилося нерухомим. Черненко дивився на двері, ніби подумки рахував варіанти втечі. Кожен за столом вибирав, кого зрадити першим.
Максим підвівся. Він більше не міг сидіти під цим холодним світлом, слухаючи, як жінка, яку він вигнав, розбирає його життя на докази. «Ви всі забули, хто створював цей проєкт.
Без мене тут не було б ні землі, ні інвесторів, ні майбутніх прибутків. Ви годуєтеся з мого ризику». Гончаренко відповів першим: «Ми вкладали в проєкт, а не в твою самовпевненість.
Якщо половина сказаного правда, ти підставив нас усіх». Максим повернувся до нього зі зневагою. «Ти розбагатів на моїх рішеннях, не вдавай святого».
Гончаренко побагровів, але промовчав, бо заперечення могло б відкрити надто багато. Оксана не втручалася. Вона дозволяла їм говорити.
Люди часто розкриваються не під прямим запитанням, а в мить, коли захищають гордість. Максим уже зробив кілька заяв, які юристи Софії акуратно позначили. Він не заперечував зв’язків.
Він сперечався про право ними користуватися. Це було важливо. Черненко різко сказав, що зустріч треба перенести до отримання офіційних висновків.
Даниленко заперечив, що банк продовжить замороження й вимагатиме повний пакет документів. Представник фонду підтримав аудит. Петренко мовчав надто довго, а потім промовив, що в інтересах усіх сторін тимчасово відсторонити структури Руденка від операційного контролю.
Максим зблід. Це була зрада, оформлена діловою мовою. «Ти не можеш», — сказав він Петренкові. Той подивився на нього важкими очима. «Я можу багато чого, Максиме, і тобі краще згадати, що саме це колись здавалося тобі корисним. Тепер корисним стало інше…»
