Чоловік вирішив перевірити Іру, підозрюючи її в зраді, але до неї прийшов його начальник

— Ти часто питала, чому я стільки часу сам. Я чув твої запитання, але розповісти все ніяк не наважувався. Тепер можу: тепер це позаду. У юності в мене був роман із хорошою дівчиною, Оленою. Я її дуже скривдив. Вона завагітніла, коли ми ще були студентами. Попереду п’ять років навчання, і мені здавалося, що дитина зараз зовсім недоречна. Я злякався й умовив її зробити аборт. Переконав себе, що так буде правильно: куди нам народжувати, рано ще, встигнемо, усе життя попереду. А після цього ми розійшлися. Оленка не змогла пережити цей гріх. Замкнулася в собі, зненавиділа мене. Коли ми розходилися, сказала, що ходила до чаклунки й прокляла весь мій рід. Ні дітей у мене більше не буде, ні щастя з іншою жінкою. Тоді я їй не повірив. Але минали роки, я пробував будувати стосунки — нічого ні з ким не складалося. Дітей теж не було. І виходило, що все, чим вона мене лякала, справджується. Я мільйон разів пошкодував про свій вчинок. З роками Олена мене пробачила, здається, зла вже не тримає. Ми й зараз іноді бачимося на роботі. А я, коли покохав тебе, боявся: раптом і з тобою нічого не вийде? Страшенно боявся, люба. Але ж вийшло. Ми разом, і тепер у нас іще малюк буде. Видно, судилася ти мені. Мені самому поки що важко повірити, що я стану батьком. Ти не уявляєш, яке це щастя для мене. Отже, не було ніякого прокляття. Увесь цей час мені не щастило, от і все, а тепер життя інше. Ти моя половинка. Гришу й Володю я вже вважаю своїми дітьми, і нашого малюка любитиму. Дякую тобі, сонечко, за те, що подарувала мені це щастя.