Чоловік вимагав сховати нашу доньку, щоб не засмучувати його сестру. Сюрприз, який влаштувала їм семирічна дівчинка

Свекруха приїхала перевірити, як влаштувалася хвора. «Настю, ти можеш не гриміти своїми пластинками?» — скривилася Карина, притискаючи пальці до скронь. «У мене мігрень від цих звуків, і взагалі, чому в дівчинки такі дивні іграшки?»

«Якісь ящери, дівчинка має гратися в ляльки, розвивати материнський інстинкт». «А то виросте, — вона театрально схлипнула, — як я, пустоцвітом». Настя, дівчинка з чіпким поглядом сірих очей і аналітичним складом розуму, успадкованим від матері, зміряла тітку довгим поглядом.

«Диплодоки травоїдні». «Вони не гримлять, вони пережовують листя», — резонно повідомила Настя. «А материнський інстинкт у мене є: я вчора Барсика від глистів лікувала, таблетку йому в ковбасу ховала».

Зінаїда Аркадіївна охнула й схопилася за серце. «Боже мій, Юро, іди сюди, подивися, як твоя дружина виховує дитину!» «Жодної поваги до чужого горя».

Юра примчав із зали з обличчям людини, яку відірвали від улюбленої відеогри й кинули в жерло вулкана. «Так, Настуню, давай ти подивишся планшет у навушниках, га?» — улесливо запропонував він. «Тітці, правда, погано».

Даша, яка стояла в коридорі з кошиком чистої білизни, ступила до кімнати доньки. «Настя складатиме диплодока стільки, скільки захоче», — рівним голосом промовила вона. «Якщо тітці погано, аптечка у ванній на верхній полиці, ібупрофен знімає мігрень за двадцять хвилин».

«Дашо, — Юра спробував додати в голос металу, але вийшла лише іржава бляха, — ти перегинаєш». «Ми маємо бути поблажливими: Карина не може мати дітей, їй боляче дивитися на все це». «На що?»