Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 28 з 32

Того вечора я сховала ключ у кишеню. Коли Софія заснула в новій кімнаті, я довго дивилася на неї з порога. Вадим підійшов до мене.

— Ти щаслива?

— Так. — Я не відривала погляду від доньки.

— Через неї?

Я похитала головою.

— Бо я знову знайшла себе.

Вадим нічого не сказав, і я повернулася до нього.

— А ти щасливий?

— Щасливий, що ти дала мені змогу бути з вами.

— Тоді бережи цю можливість. — Я усміхнулася.

— Буду.

Нам уже здавалося, що нарешті стало спокійно, коли несподівано задзвонив мій телефон. То була Жанна.

— Так, Жанно, слухаю.

— Я хочу, щоб ви з Вадимом приїхали до мене в рідне селище. — Голос у неї був зовсім слабкий.

— Щось сталося?

— Нічого поганого. — Вона помовчала. — Я хочу дещо вам розповісти.

— Що саме?

Вона довго мовчала.

— Це про те, що сталося три роки тому.

Я завмерла.

— Три роки тому?

— Так.

— А що тоді сталося?

— Не хочу, щоб ти дещо зрозуміла неправильно.

Я глянула на Вадима. Він теж чув розмову.

— Що саме я можу зрозуміти неправильно?

— Приїжджайте, тоді й розповім.

Розмова скінчилася. Вадим подивився на мене.

— Я теж не знаю, про що вона.

Я кивнула.

— Тоді поїдемо на вихідних.

— Так. — Він узяв за руку Софію, яка стояла поруч.

Я подивилася на них, потім — на ключ у кишені. Раніше мені здавалося, що найболючішим було те, що мене виставили з цього дому. Та гірше було повірити, ніби я й не заслуговувала на те, щоб у ньому залишитися. За три роки я зрозуміла, що не стаю гіршою від того, що хтось не хоче бачити мене поруч. Якщо одні двері зачинили, можна збудувати інші. Якщо від мене пішли, я все одно можу добре жити. І якщо людина виправляє свої помилки, я можу дати їй шанс. Зрікатися себе заради цього мені більше не потрібно.

Я подивилася на Вадима.

— Отже, на вихідних їдемо до твоєї мами в селище.

— Так. — Він кивнув.

Я не знала, що Жанна збиралася розповісти про події трирічної давнини. Та вислухати її я вже не боялася. Минуле вже не могло вирішити за мене, що буде далі.

Усю дорогу за місто мені в думках звучав голос Жанни: «Хочу розповісти вам дещо про те, що сталося три роки тому». Ми з Вадимом і Софією вирушили до неї саме на тих вихідних, і дорога до селища здалася мені довшою, ніж зазвичай. Я не знала, про що піде мова, але після всього, що сталося, мені не хотілося тривожити себе здогадами. Про це варто було почути від самої Жанни: вона там була, а мої припущення нічого б не прояснили.

Щоб дістатися до її будинку, треба було пройти коротку вулицю до кінця. Перед самим будинком ріс старий бузок, а на терасі рівненько розставили кілька горщиків із рослинами. У тутешній тиші я згадала, як багато для Вадимової матері важив спокій. Тільки тепер від цього спокою я не почувалася зайвою. Мені здавалося, що для Жанни після всього пережитого він став перепочинком.

Вона чекала на нас біля дверей. Я помітила, що вона схудла, а погляд у неї тепер куди м’якший. Побачивши Софію, Жанна розкрила обійми.

— Софіє, іди до бабусі.

Донька побігла до неї.

— Бабусю, тобі краще?

— Краще, — усміхнулася Жанна. — От тебе побачила, й одразу полегшало.

Вадим заніс валізи до будинку, а я ще кілька секунд постояла на подвір’ї. Цей будинок чомусь нагадав мені нашу сім’ю. Був час, коли здавалося, що вона розпалася й нічого вже не направити. А втім, часом досить сісти й чесно подивитися одне одному в очі, щоб тріщини потроху почали затягуватися. Я ввійшла слідом за Вадимом.

Після обіду Жанна попросила Софію погратися на подвір’ї з батьком. Коли ми залишилися вдвох у вітальні, вона дістала із шафи стару коробку.

— Оксано, я хочу з тобою де про що поговорити.

— Що там? — запитала я, дивлячись на коробку.

Жанна підняла кришку. Усередині було лише кілька старих паперів і маленький зошит.

— Ти маєш знати, що було після того, як Вадим три роки тому відвіз тебе до батьків. Увесь цей час йому хотілося вас повернути…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики