Чоловік провів Марину у відрядження, але провідниця наполягла, щоб вона сіла в інший вагон

Кімнатами пройшли втрьох. Марина називала відсутні речі, сусіди оглядали місця, потім підписали акт. Оформили два примірники, зазначили дату й час.

Коли гості пішли, Марина поклала акти до решти документів. Поставила чайник і вимила чашку — єдину вцілілу з улюбленого набору. Три інші теж зникли.

Вона сіла біля вікна. Надворі вже стемніло, світили ліхтарі. Марина була вдома.

На третій день після повернення, о пів на восьму вечора, Марина почула дзвінок у двері. За порогом стояв Павло. За ті два з лишком тижні, що вона його не бачила, він наче став іншим. Утім, можливо, змінився її погляд на нього.

— Впустиш? — запитав він.

— Ти тут зареєстрований. Заходь.

Вона чекала на цей візит. Дар’я Євгенівна заздалегідь терпляче пояснила: Павло й далі мав право жити тут; без судового рішення Марина не могла відмовити йому у вході. У цьому питанні закон поки захищав його, і до зустрічі слід було підготуватися. Марина підготувалася.

Куртка зайняла своє місце на вішалці — Павло повісив її тим рухом, який повторював тисячі разів. Потім пройшов у вітальню й оглянув кімнату.

— Усе в тебе залишилося, як раніше.

— А навіщо мені було щось змінювати?

Він сів на диван. Марина вмостилася в кріслі, уже повернутому до вікна. Кілька секунд вони нічого не говорили.

— Марино, я мушу пояснити тобі дещо.

— Не треба.

— Треба. Ти ж не все знаєш. Я опинився в становищі, з якого не міг вибратися. Борги були серйозні. Мені погрожували, розумієш? Розповісти тобі я не міг, тому що…

— Павле, — тихо перебила вона. — Я тебе чую. Тільки ці пояснення тобі доведеться давати слідчому. Мені їх давати не потрібно.

Він замовк. Коли заговорив знову, це була вже констатація:

— Отже, заяву ти подала.

— Так.

— І ти розумієш, чим це обернеться для мене? Для мами?

— Розумію. Ви намагалися продати мою квартиру за довіреністю, яка, по суті, була підробленою. Забрали звідси речі. За це передбачена кримінальна відповідальність, Павле. Усе це влаштувала не я. Я лише завадила вам довести задумане до кінця.

Павло довго дивився на неї. Потім майже безвиразно, неголосно запитав:

— Ти в поїзді дізналася? Від провідниці?

— Так.

Він повільно кивнув, наче підбив баланс і побачив помилку у своїх розрахунках.

— Я не збирався завдавати тобі шкоди.

Марина вдивилася в його обличчя. Руки лежали на колінах, складені разом; втома, здається, була справжньою.

— Припускаю. Тільки того, що сталося, це не змінює.

Вони ще трохи посиділи мовчки. Павло підвівся.

— Мені треба взяти деякі речі.

— Бери. Я залишуся тут.

Зі спальні долинули звуки відчинюваної шафи, потім — перекладання речей. Марина не пішла за ним. Байдужості вона не відчувала; дивитися зараз не було потреби.

Хвилин через двадцять він повернувся з невеликою сумкою. Уже біля дверей сказав:

— Я переїду. Тільки дай мені кілька днів.

— Добре. Дар’я надішле тобі повідомлення про розлучення. Оформлятимемо через суд, у звичайному порядку.

Павло кивнув і пішов. Зачинивши за ним двері, Марина на секунду затрималася в передпокої, потім вирушила на кухню ставити чайник.

Швидкого результату Дар’я не обіцяла від самого початку. Розслідування просувалося повільно; за ним потрібно було стежити, не втрачаючи нитки, а не чекати, що все вирішиться одразу.

Довіреність порівняли з іншими паперами, оформленими в того самого нотаріуса в той самий період. Експертиза виявила розбіжності: на двох сторінках відрізнялися папір, шрифт, відстань між рядками. Звичайна людина не звернула б уваги на такі дрібниці, але фахівці їх зафіксували. Вважати на цій підставі весь документ підробленим було не можна. Натомість з’явилася підстава вивчати його далі.

Денис Якович Зайцев, який посвідчував довіреність, спочатку стверджував, що все відбувалося законно, за його присутності. Слідчий пред’явив порівняльний аналіз. Після цього Зайцев попросив дати йому час поговорити зі своїм адвокатом.

Бондар із «Теплобуду» після кількох допитів почав розкривати частину обставин. За його словами, він отримував нерухомість дешево й швидко продавав дорожче. Звідки бралися довіреності та як їх оформлювали, він нібито докладно не знав. Дар’я передала Марині: слідчий цьому не вірив, однак доказів, які дозволяли б довести протилежне, поки бракувало.