Життя без прикрасУсі випили. Останні слова свекор промовляв, дивлячись на Лару; вона це помітила.
До торта подали каву. Маленьку білу чашку, яку поставив офіціант, Лара обхопила долонями: так звикла зігрівати руки в прохолодній лабораторії. Віктор іще тримав десертну виделку, коли другою рукою дістав із внутрішньої кишені піджака складену прозору папку. Поклав біля чашки спокійно, відрепетируваним рухом.
— Тут папери для розлучення, — сказав він рівно. — Даю тобі двадцять чотири години. Збери своє й зникни.
Говорив він неголосно. Але музика саме закінчилася, і слова розійшлися всією залою. Чийсь келих опустився на стіл у дальньому його кінці. Марина відвела очі; кутики її губ здригнулися. Зінаїда відразу підняла телефон, спрямувавши камеру на Лару.
— Вікторе, — тихо промовила Софія Романівна.
— Мамо, не втручайся, — відповів він, навіть не повернувшись.
Анатолій Сергійович відкинувся на стільці.
— Ми тебе двадцять років годували! — сказав він так, щоб чув увесь стіл. — Досить. Час і міру знати.
Сиві майстри обмінялися поглядами. Заступник голови району раптом зосередився на своїй тарілці.
Поставивши чашку на блюдце, Лара відкрила папку. Спочатку вона побачила копію позову: чоловік вимагав розлучення й поділу майна. Інший папір був заявою, якою вона погоджувалася на розлучення й на розгляд справи за її відсутності. Далі йшло повідомлення з вимогою залишити житловий будинок протягом двадцяти чотирьох годин, а разом із ним — розписка, що підтверджувала вручення.
Останній аркуш лежав окремо. За цією угодою весь будинок переходив Вікторові, а Ларі належала грошова компенсація, розтягнута на десять років. Жовті закладки на полях указували, де ставити підписи.
Вона читала, не пропускаючи рядків і цифр, як звикла в лабораторії. Перевернула аркуш, оглянула зворот, знову повернулася до початку. У залі було чутно навіть автобус, що проїхав набережною.
— Ларо, закінчуй, усі чекають, — сказав Віктор.
— Почекають, — відповіла вона, не відриваючись від тексту.
Лише дочитавши папери, Лара дістала із сумки свою ручку — нею вона підписувала реставраційні акти. Поставила підпис під згодою на розлучення, потім на розписці про вручення повідомлення. Поруч акуратно написала: «Отримано. Зі змістом ознайомлена».
Угоду про передачу будинку вона вийняла з папки, склала навпіл і залишила біля тарілки. Підпису на ній не було.
Лара закрила ручку й залишила її на прозорій папці, яку посунула до Віктора. Тепер можна було повернутися до кави. Вона взяла чашку, ковтнула: гірка, уже холодна. Подивилася на чоловіка, перевела погляд на Анатолія Сергійовича й знову на Віктора.
— Схоже, твій юрист іще не встиг тобі повідомити.
Відповіді не було. Зінаїда й далі тримала піднятий телефон, а з обличчя Марини зникла усмішка. Заступник голови району повільно опустив серветку на скатертину. Софія Романівна перестала її складати: зім’яла свою серветку в кулаці.
— Чого він мені не повідомив? — Віктор поклав десертну виделку на край тарілки.
За двадцять два роки Лара навчилася розрізняти відтінки цього рівного голосу. Так він розмовляв, коли зривалося постачання на фабрику, поки ще не вибрав, на кого накричати. Вона відкрила сумку й дістала цупкий нотаріальний конверт. Він ліг поверх чоловікової папки.
— Наш шлюбний договір. Ми підписали його в Григорія Борисовича за два тижні до весілля. Відтоді його не змінювали й не розривали, він досі чинний. Прочитай умову щодо будинку: житло, куплене за гроші від продажу дідового будинку, належить особисто мені. Хто потім ремонтував його, перебудовував і оплачував роботи, на це право не впливає.
Віктор вийняв аркуші. Почав читати з тією швидкістю, з якою переглядав рахунки постачальників, але вже друга сторінка затримала його погляд. На третій він перестав кліпати. Над коміром сорочки поступово проступали червоні плями; Лара бачила їх на його шиї.
— Дай мені, — зажадав Анатолій Сергійович, простягаючи через стіл руку.
Свекор надягнув окуляри. Палець довго рухався вздовж рядків, поки він читав, потім окуляри були зірвані й кинуті біля тарілки.
— Звідки тут узялася умова щодо будинку? — сказав він голосно. — Я ж сам готував цей папір!
— От свою частину ви й запам’ятали. А мою — ні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.