Життя без прикрас— Умови взаємні, — сказала Оксана. — Кожен відмовився від прав на майно іншого. Віктор зберіг частку підприємства, Лара — будинок, придбаний за її дошлюбні кошти. Вкрай несприятливого становища тут немає. Є домовленість, яка влаштовувала обох двадцять два роки, поки одному з них не знадобилися гроші.
Суддя вислухала її, поставила Мельникові ще два запитання й відклала розгляд. Вирішила витребувати нотаріальну справу з архіву Дар’ї Олексіївни Савчук і викликати свідком Григорія Борисовича Гончара.
У коридорі Віктор уперше за весь цей час затримався біля Лари. Говорив, дивлячись у вікно.
— Тридцять відсотків… Я ж про них забув. Усі ці двадцять років пам’ятав лише, як ми разом будували дім.
— Будували разом, це правда. Але купила його я — за дідові гроші. Про це ти теж забув.
Віктор кивнув. Заперечувати не став і попрямував до виходу.
У п’ятницю пізно ввечері Лара зустріла в передпокої сина з рюкзаком. Була середина лютого; ці вихідні Максим вирішив провести вдома. Високий, помітно схудлий, він тепер особливо нагадував Віктора в молодості. Обійнявши матір однією рукою — незграбно, — він оглянув дім: на першому поверсі світилася майстерня, біля її дверей стояли батькові черевики, а вітальня була порожньою й холодною. Лара тримала чашку чаю; схоже, вечеряти вона вже давно йшла до себе, залишаючи кухню.
— Ви тепер так живете?
— Так, так.
На кухні Максим сів за стіл. Довго він нічого не говорив, потім звернувся до матері:
— Мамо, розкажи від самого початку. Досить із мене розповідей тітки Зінаїди.
Про почуття Лара говорити не стала. Принесла сіру теку, і перед Максимом лягли шлюбний договір та папери про купівлю будинку. Побачивши зазначену там ціну, син мимоволі всміхнувся. Поруч Лара розгорнула зошит у клітинку: чеки на будматеріали, записи про витрати, Вікторові позначки на полях. Потім дістала копію розписки, методичний посібник зі сторінкою про шрифт і фотографію місця, де перетиналися чорнило підпису й тонер.
— Сам подивися, — сказала вона, віддаючи йому лупу.
Максим довго вивчав фотографію, переходив до копії, знову повертався до знімка. Нарешті підвів очі на матір.
— Це дід зробив.
— Суд встановить.
— Мамо, я зараз не про суд.
— А я можу відповісти тобі лише про суд. Усе інше поки буде моїми словами. Ти ж обіцяв довіряти документам.
Син кивнув. Папери він складав акуратно, звіряючись з описом, поки все не опинилося на своїх місцях у теці.
Наступного вечора Максим пішов до батька. З кухонного вікна Лара бачила їх біля стосу дров на подвір’ї. Віктор курив — після того як десять років тому кинув. Син говорив неголосно, батько відповідав іще тихіше; лише коли вітер повертав до будинку, до Лари долинали окремі слова.
— Тату, ти знав про аркуші.
— Це дід. Я не…
— А ти? Ти що?
— Я хотів…
Вітер змінився, і розібрати продовження Лара вже не могла. Розмова на подвір’ї тривала майже годину. Повернувшись, Максим пройшов повз кухню й одразу піднявся до своєї кімнати. Віктор залишився біля стосу дров. Він іще довго дивився на річку й стояв там, поки остаточно не стемніло.
У неділю син їхав рано. Цього разу в передпокої він обійняв матір обома руками й, наблизившись до її вуха, промовив так тихо, щоб із майстерні не почули:
— Я вірю документам, мамо.
Після цього Максим вирушив до автобуса.
Наприкінці лютого надійшов висновок технічної експертизи. Майже шість тижнів експертка досліджувала оригінал розписки; висновки зайняли півтори сторінки. У документі йшлося: «Текст виготовлено електрофотографічним способом із використанням лазерного друкувального пристрою. На ділянці перетину друковані штрихи розташовані поверх штрихів підпису, виконаного пастою кулькової ручки. Отже, підпис нанесено раніше за текст. Гарнітура друкованого тексту — „Калібрі“. На дату, якою позначено розписку, цей шрифт не входив до поширених офісних програм. Час виготовлення документа значно пізніший за зазначену дату».
Коли суддя прочитала висновок на засіданні, було чути навіть гудіння батарей під вікнами. Анатолій Сергійович тримав спину рівно й дивився перед собою. Зінаїда поруч із ним повільно сховала телефон. Мельник підвівся.
— Ваша честь, прошу перерву: мені необхідно обговорити висновок із довірителем.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.