Життя без прикрасНа початку лютого Лара прокинулася вночі від неголосного скрипу. Наче відчинилися двері її кімнати. Вона залишилася лежати й прислухалася. Кроки. Скрипнула шухляда комода. Знову кроки. Двері.
Вранці місце сірої папки із зав’язками виявилося порожнім. Лара не зателефонувала до поліції й не пішла до майстерні. Одяглася, зварила каву, сіла на кухні. За пів години прийшов Віктор із папкою в руках і мовчки поклав її перед нею. Замість її вузла на зав’язках був звичайний бантик.
— Тут самі копії, — сказала Лара. — Оригінал зберігається в моєї адвокатки, у вогнетривкій шафі. Опис складено у двох примірниках.
Він дивився на неї, а Лара вперше розгледіла на його обличчі втому замість злості й невпевненості. Такий вигляд мала б людина, яка довго тягне чужу ношу й уже забула, навіщо за неї взялася.
— Я не за цим, — хрипко сказав Віктор. — Хотів дізнатися, що в тебе є.
— Тепер дізнався.
Він затримався ще на секунду й вийшов. Увечері Лара розв’язала папку, звірила вміст з описом і знову затягнула знайомий вузол. Усе залишилося на місці.
Анатолій Сергійович прийшов до архіву в четвер, у розпал робочого дня. У читальному залі було близько восьми людей: двоє студентів, краєзнавець зі стосом виписок, літня жінка, яка розшукувала документи про діда-священника, Василь Леонідович. Сусід уже третій місяць приходив щосереди й щочетверга. Лара допомогла йому знайти фонди авіаполку, в якому служив його батько, і тепер він із захопленням виписував прізвища батькових товаришів по службі.
Перепустки свекор не отримував: охоронець упізнав спонсора й впустив. Дійшовши до середини зали, Анатолій Сергійович став обличчям до стійки.
— Ось вона! — голосно оголосив він усім присутнім. — Злодійка. Отримала від нашої сім’ї дев’ять мільйонів, а тепер запевняє суд, що нічого не брала. Ми її двадцять років годували, і ось подяка!
Студенти перестали друкувати. У краєзнавця випала ручка; літня жінка повільно зняла окуляри. Лара підвелася з-за стійки.
— Анатолію Сергійовичу, ви в читальному залі державного архіву. Тут працюють дослідники, і ви їм заважаєте. Усе, що хочете сказати про мене, кажіть суду — там ваші слова занесуть до протоколу.
— Де захочу, там і скажу.
З лабораторії з’явилася Наталія Юріївна. Слідом підійшла Раїса Павлівна з відділу зберігання — вони з Ларою пропрацювали разом двадцять років. Обидві зупинилися біля стійки.
Василь Леонідович неквапно прибрав виписки, підвівся й наблизився до свекра впритул. Різниця в зрості була на цілу голову. Сусід дивився на нього знизу вгору, як механік на несправний двигун.
— Громадянине, вам запропонували вийти. Я сорок років літав. Коли в салоні хтось починає кричати, його висаджують на першій же посадці.
На шум прибіг охоронець. Він нерішуче взяв Анатолія Сергійовича під лікоть, але той висмикнув руку. Ще раз обвів поглядом читачів і вийшов, грюкнувши дверима. У книжкових шафах задзвеніли шибки.
Якийсь час ніхто не говорив. Потім жінка знову наділа окуляри й схилилася над документами. Студенти перезирнулися, знову застукотіли клавіші.
— Ларисо Миколаївно, якщо знадобиться, ми з Наталею напишемо, що чули, — тихо сказала Раїса Павлівна. — Усе як було.
— І я напишу, — додав Василь Леонідович, повертаючись до своїх виписок. — Щоправда, почерк у мене жахливий. Але ви розберетеся.
Лісовський того дня з кабінету не вийшов. Через тиждень із лабораторних дверей зникла латунна табличка про спонсорську підтримку. Ім’я того, хто прибрав табличку, залишилося для Лари невідомим.
Тим часом почали розглядати й вимогу Віктора визнати шлюбний договір недійсним. Цю справу отримала інша суддя — молода, швидка, яка не терпіла довгих виступів. Мельник обмежився короткою промовою.
— Договір залишає мого довірителя у вкрай несприятливому становищі. Понад двадцять років він вкладав у будинок гроші й працю. Тепер за умовами договору йому не дістається нічого.
— Вікторе Анатолійовичу, у вас є частка в статутному капіталі фабрики? — запитала суддя.
— Так, тридцять відсотків. Батько подарував до сорокаріччя.
— За шлюбним договором кому належить ця частка?
Віктор відповів після паузи:
— Мені.
— Колишня дружина заявляє на неї права?
— Ні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.