Життя без прикрасНадвечір вони гуляли серед садових квітів. Лариса трималася поруч, трохи позаду; вітер приносив їхній аромат, а сонце сідало за куполи. Тарік зупинився.
— Ви помічали, як гарно вміє обманювати захід сонця? Здається, усе спокійно, хоча небо всередині палає.
— Можливо, ніякого обману й немає, — озвалася вона. — Можливо, це теж спосіб сказати про біль.
— Знову ваша правда, — усміхнувся він.
— Звикайте, — розсміялася Лариса.
— Ні. До вас звикнути неможливо.
Від його погляду їй перехопило подих. Вона відвела очі, відчуваючи жар у щоках. Тарік помітив її збентеження й ледь усміхнувся.
— Пробачте. Не хотів вас збентежити. Ви нагадали мені, що означає жити.
Пізніше, працюючи над звітом про стан пацієнта, Лариса почула стукіт. Тарік увійшов сам, без супроводу.
— Усім лікарям за ці роки не вдалося дати мені стільки, скільки ви дали за один сьогоднішній день.
— Що саме?
— Я повірив вам: завтра може бути краще.
Він стояв надто близько. У поглядах, що зустрілися, було більше, ніж вдячність, і Лариса поспішила опустити очі.
— Дякую, пане.
— Ні, Ларисо. Це тобі дякую.
Він пішов. Після нього залишилися запах сандалу й незрозуміле легке почуття, від якого її серце билося швидше.
Ніч була тиха, але заснути Лариса довго не могла. Межа між лікаркою та жінкою стала тонкою, як ніколи раніше. Його зцілення ще тільки починалося — і в глибині душі вона відчувала, що разом із ним починає зцілюватися сама.
Тиждень минув у незвичному спокої. Палац ожив: у саду співали птахи, слуги всміхалися. Замість того щоб цілодобово ховатися в кімнаті, Тарік виходив на терасу, пив чай, з усіма вітався.
— Дивлюся й не вірю, — казала Сальма, хитаючи головою. — Він же сміється! Жартує!
— Трохи дихання й трохи віри, — усміхалася Лариса.
— Його віра — це ви, лікарко.
Лариса промовчала. У грудях защеміло: їй не хотілося виказувати, наскільки сильно вона вже прив’язалася до пацієнта.
Дихальні практики стали першим заняттям кожного їхнього ранку. Тарік сідав навпроти неї спиною до сонця, приплющував очі.
— Вдих, видих, — задавала ритм Лариса. — Залиште минуле. Подумайте про те, що у вас є сьогодні.
— У мене є тільки ви.
Вона збилася.
— Пане, я ваша лікарка. Тільки лікарка.
— Можливо. Але щойно ви замовкаєте, я чую тишу. А в ній знаходжу спокій.
Він розплющив очі. Між ними ніби проскочила невидима іскра, від якої все всередині спалахнуло. Лариса відвела погляд.
— Давайте закінчимо сеанс, — прошепотіла вона.
Удень, розбираючи ліки, вона звернулася до досьє. Нових скарг майже не залишалося: напади припинилися, болю не було, сон нормалізувався. Лариса зробила запис: «Позитивна динаміка, можливо, повна ремісія». Але сама відчувала: річ була не лише в терапії. Не дихання повертало його до життя — почуття.
Якось увечері вона отримала від Таріка запрошення вийти в сад.
— Мені хочеться показати вам одне місце.
Серед вогнів і жасминового запаху дзюрчав струмок. Тарік довів її до маленької білокам’яної альтанки.
— Ми приходили сюди з Лейлою. Вона дивилася на зорі й казала: кожна пам’ятає когось із тих, хто пішов.
— Як гарно. Отже, одна із зірок тепер належить вам.
Він підвів очі до неба.
— Можливо. Сьогодні вперше дивлюся на них, і мені не боляче. — Він повернувся до Лариси. — Це ваша робота?
— Ні, Таріку. Ваша власна.
— Тоді чому мені так легко з вами?
Вона опустила очі.
— Я бачу людину. Титул тут ні до чого.
Тарік наблизився на крок.
— А якщо ця людина хоче бути з вами не лише пацієнтом?
Лариса завмерла. Поки вітер ворушив її волосся, зорі відбивалися в очах Таріка.
— Не кажіть так. Це неправильно.
— Але й ви відчуваєте те саме.
— Я відчуваю… — Вона зітхнула. — Що лікареві не можна забувати про межу з пацієнтом.
— Іноді межу проводять, щоб одного дня її переступити.
Він простягнув руку, і Лариса відступила.
— Не зараз, Таріку.
— Гаразд. — Він кивнув; у його погляді були ніжність і розуміння, без образи. — Тільки знайте: ви повернули мені не лише життя. Серце теж.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.