Єдиний раз за всю цю історію. Приводів плакати серйозніших там і без того вистачало. Потім почалося листування.
За сім років у мене накопичився 41 лист від них і, мабуть, 130 моїх. Усі роздруківки лежать у мене вдома, в коробці з-під взуття. Я їх не викинув.
Я взагалі нічого з тих років не викинув. Усі ці роки дали результат: до 2007 року я вільно читав медичні тексти зі своєї теми.
До 2010-го я вже говорив. Некрасиво, з помилками, з жахливим акцентом, через який співрозмовникам іноді доводилося перепитувати. Але все-таки говорив. І мене розуміли, і я розумів співрозмовника.
Я знаю англійську не так, як знають її люди, що вчили її в школі. Я знаю її як людина, яка вивчила чужу мову з однією метою — щоб моїй доньці не відрізали ногу. Усі ті сім років зсередини виглядали приблизно однаково. Один найзвичайніший рейс добре передає, як саме минав той час.
Рідне місто, кордон, кілька країн навпростець, розвантаження за кордоном, зворотне завантаження, якщо пощастить. 9–11 діб на коло. Я спав у кабіні й їв те, що брав із дому.
Моє навчання виглядало так. Уранці до виїзду 40 хвилин із зошитом на кермі, у русі — касета по колу. Я одну касету слухав іноді по дев’ять днів поспіль.
Увечері займався ще годину, якщо лишалися сили. Статті перекладав на стоянках, і тут виявилася побутова складність, про яку я заздалегідь навіть не подумав. У кабіні було темно.
Я купив налобний ліхтар, і мужики на стоянках наді мною іржали роки три. Потім перестали. Потім почали питати.
«Колю, ну що там пишуть?» У 2006 році близько восьми місяців я всерйоз думав, що не здолаю мову. Я тоді вперся в статтю про механіку ростучих ендопротезів. Там були схеми й терміни, яких немає в жодному звичайному словнику.
Я її перекладав три місяці. Три місяці одну статтю. І в якийсь момент на дальній стоянці я сидів у кабіні з цією статтею й зрозумів, що не розумію жодного абзацу з десяти, і що мені 43 роки, і що я ідіот, який вирішив, ніби можна вивчити чужу мову за касетами.
Я тієї ночі дійшов до заправки й уперше за два роки в рейсі купив собі пива, випив одну банку й знову сів за словник. Не тому, що був сильним, а тому, що іншої можливості не було. Якщо я не розберуся в написаному, за мене ніхто не розбереться, а рішення все одно доведеться ухвалювати мені…
